Десь у тридев`ятім царстві
Жив та був веселий Цар.
Він любив казки й малярство,
Всім владарям був владар.
Всюди там пісні лунали,
Жарти і веселий сміх.
Всі свята разом справляли –
Місця в царстві для усіх!
Та прийшло в країну лихо, -
Стало раптом сумно й тихо,
Прилетів на землю з хмар
Повелитель всіх злих чар!
З пащі полум`ям палає,
Вісім рук і ніг він має.
Справжнього Царя зв`язав –
В підземеллі закував.
------------------
Шляхом тим ішов чужинець,
Не багатий, не бідняк,
Просто так собі вкраїнець,
Бравий, вам скажу, козак.
Він надумав те прокляття
З світу зжити! Так гадав:
Треба допомога браттям,
Щоб лихий той дуба дав!
Отже, нагострив сокиру,
Взяв на плечі буханець
Та й пішов казати звіру,
Що, мовляв, йому кінець!
Бій тривав три дні і ночі,
Переможця все ж нема,
Вже втомились руки й очі,
Та стараються дарма:
Сили рівні у бійців!
То ж сказали мудреці:
Переможець той буде́,
Хто чар-зіллячко знайде.
Те, що квітне тільки раз
І у той принесе час !
----------------
Чудо далі немалі
Пролетіло по Землі.
Вже і сам тому не рад,
бо зібрав він цілий сад:
сон-трава, ромашки, мак,
і любисток, і дурман,
і медунки, і піони,
паничі і бегоньйони,
лілії, фіалки свіжі,
мальви і чарівні рожі,
і в`юнки, й чудну красольку –
тільки з того мало толку!
Знов зібрались мудреці –
Квіти треба їм не ці!
А козак наш зажурився,
Ходить по́ світу блукає.
Де знайти чарівну квітку
Марно голову ламає.
От якось у літню пору
Заблукав козак у лісі,
Сонце вже сіда за гору,
Поспіша на небо місяць…
Раптом бачить – у долині
Мавки водять хоровод.
І дідок старий за ними
З тихих випливає вод.
А у колі, наче зірка,
Вогняна палає квітка.
Зрозумів наш неборак
Що до чого, де і як!
Миттю він до них спустився,
Привітався, уклонився,
Все, що трапилося з ним
Розповів красуням тим!
Кралі всі сльозу пустили
І таке ось ухвалили:
Квітку папороті взяти
Й козаку тому віддати!
Дякував усім він красно
Та, забравши квітку ясну,
Мавок тих розцілував
Та й пішов собі, як знав.
---------------------
Ледь від злості не зомліло
Чудо-юдо восьмикриле!
І скакало, і пихтіло,
В піч упало та й згоріло!
Знов пісні веселі чути,
Знов жартують добрі люди.
І царя свого вітають,
З підземелля визволяють.
Він же часу не марнує,
Козака як слід частує.
Прославляє молодця!..
Казка ж добіга кінця…
2007р.
Клас! Я теж люблю казки. Цю написала аж у 2007-му для молодшого на 15 років братика. Сьогодні щось згадалася мені вона, та й виклала сюди 
