О, мій маленький принц! Куди зник?
З тобою я давно не говорив...
З дитинства я до тебе звик —
тобою марив і тобою жив.
Де опанча, якою витирались сльози?
Де вірна шпага — гостра та швидка?
Я впевнений у нашій перемозі —
нехай дорога буде нелегка.
Де хитрий лис якого приручили?
За нього ми тепер відповідаємо...
також троянду вередливу, що зростили -
ми любимо, цінуємо, і знаємо.
Планета, що у всесвіті найкраща,
занедбана, бо ми не зустрічались,
без нашої турботи геть пропаща,
її довкілля не прибрані остались.
Маленький принц, о! ти пробач мені,
що я все рідше з тобою зустрічаюсь,
закінчаться шляхи мої земні —
і на твоїй планеті я лишаюсь...
27.02.2021 р.
Відчув подих того часу, коли цю книжечку
Антуана де Сент-Екзюпері, тримав від подушкою...
Так і не зрозумів, та книжечка для дітей чи для дорослих ... ?
Чудовий вірш.
Дякую. Повністю згоден з Вашою думкою про книгу. Мабуть ми все-таки залишаємось дітьми, просто, щоб повипєндрюватись напускаємо на себе маску дорослого.