3. Розвиток таланту
Хто я? Бог
її влаштує
Засипає золотом
з натхнення
Бог — цілує
(Він — цілувальник)
і я — цілую!
голову уклав
я — на смирення!
Дивна річ.
Поет, якщо він не християнин-практик з щонедільним причастям, не може вимучити за все життя одну чи дві поезії від живого почуття до Ісуса Христа.
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Навіть просто на «релігійну тему»...
А як є велике почуття до Ісуса Христа — а його неможливо підробити — воно чутне, і слово чується дивне, слово неждане.
Бо тут полум’янію —
Приходжу за медом.
Ви вдома підвіситесь
із меблями!
й з пледом...
Й на диво
сусідам
літатимете
літатимете
І завжди результат несподівано спонтанний, й серце оживає...
Чесно себе запитайте: що означає оцей прорив —
не одна-дві поезії — а розвій океанський 36 книг?
Парк захитає
кармінно —
дверима —
Вогнь
бо я серцем
незриме
затримав...
Або:
Ти наширо;тивсь щоб і шосе
шерехтіло до мене, —
по мені можна ходити
і дорога і цикламени —
одно в моменти
Христе! Слове!
Ти є шия —
на Тобі висять продуценти!
Бо на Заході мріяли. аби хоч в одній книжці гриміло Ім’я Ісуса Христа, та на ділі зробив оте Христовий служка покірний: а люди зарилися лицями в земний пісок, не встають й води не просять: гримить Ісус Христос??!!
Меди одні...
Золоті вікна
світу любові.
Або:
Мов струмоприймачі
небесній правді!
І струмом б’є!
І — з міріад! трясуться міріади!
Бо при СРСР лише кілька поетів боягузами не були, не вступили до компартії, забороненими були, з багатьма книгами поезії ненадрукованими були.
Праведним хмарам
у праведнім небі біліти
чистії лікті
дитині омити
у світлі
Страшно впасти в руки Бога Живого!! Так, апосол Павло істинно мовив: це єдине, що насправді страшно вчинити.
Щоб змінити в світі все в духові і слові, треба мати природжену велику силу духу. Патріах Філарет казав про це.
Ой ми у літі!
Серцем світленьких нашию
в Божому світлі —
міт
крил
і ліктів
гірляндою —
Богу на шию...
А що найтрудніше? Зректися самого себе, взяти свій
хрест...
В самопожертву Богові принести свою природу...
Величезная місткість сприймає
Де окована златом
діжа є
І де серце що злата
не знає
Настає вмить краса —
золотая
Тру;сить і потрясає!
Від гордості відмовлятися, бо сам Бог цього не забирає...
Бог подає самого Себе, — здогадуєтеся , від чого слід відмовлятись?? Ви – в Церкві ж?
Передаю Небесний покров! —
вимкніте мобпередачі:
і все хліб-кров
хліб-кров
земля ж плаче!
Диявол дав би вам світ весь матеріальний (!), аби ви забули... про все Боже… і про слово, щ0 через мене йде.
Засмійтесь, братіє, знов —
На землі дивне буває.
Нам — земним! — Бог помагає:
Саме і Тіло і Кров!
Відмовлятися від слави людської все життя — це важко, але ради любові Божої — хочеться відмовлятися.
Він здер
цю здобич
із начал!
і як на те —
із піднебесниїх властей!
І Він вказав! —
що Логос
і поет тут роблять...
Із любові Бог подає Себе!!!— і яким стає тоді – це життя... і хоч відмовляйся – від самого життя!..
Клірос зліва — клірос справа,
антифон — і антифон.
З нами тонка лісу справа...
він здіймає на озон...
І скільки таємниць відкриває нам Бог!!! І все ради слова, як океан і гори.
Мох як море!
І парадно
сироїжки в нім горять!
Мов в ляльковому театрі —
мов ввімкнуті, — й майорять!
І все слова Бога ради...
І щож, відмовився поет якийсь від людської слави?? Майбуть, ні (крім автора «Слово о полку Ігоревім»). А це — душевна хвороба, та іще ін’єкції потрібні... Будь щасливий здобутком вічності, Христом.
Бо як ти будеш творчим
щиглик з червою
і небесна олива —
як ти сам і протоки
й проточини —
до-звук чути?
то будь щасливим
Будь щасливим!!
Диявол — нетворчість.
Сточим
сточимо
його
сточим.
Ти — будь творчим!
Та й відкривається в деякий момент, що Бог творить більше, аніж поет.
Ви розумієте, що вся культура в світі — підготовча?
Бути з Христом.
Не бути в хвості.
І, себто,
бути де є...
...Ретроградний Меркурій
пролітає —
не дістає
Світська поезія – загрунтування! І ти, як іконописець, якщо не станеш в Світло — не відкриєш замежне, Поезію Церкви. І справжню церквокультуру, отже.
Ніхто і не знає.
Темінь —
а правди сонце піднімає
щасливих серцем
жить...
Так все ж в Церкві? І можливе — світло в Світлі?
Силу Божу знаєте ви і Писання??
Крила білі-білі
З серця виростають.
Глибокая річка —
Плавно протікає.
В Церкві як? Благодать творить. Благодать на всіх. Від мого незадоволення собою й тручання себе, і очищення, проходження постів, любові сильної до Бога, відмовлян-ня від всього, крім Бога, — а Він відновлює втрачену красу й дає Свою Красу, — і відкривається буття більше за людське. І не проекція — живе древо.
Ким би поет не був
чи був,
амінь —
не в нім вина
а в злеті —
приносити вино
й ремінь —
свята жила поета...
Репнете як фортеця — влине в просвіт Боже: і поета, й натхнення, й підготовку, слово й образи Бог творить більш, ніж поет.
* * *
Дозвольте
вічності дзвеніть
святій живій —
що у мені...
Може на руки —
як маля.
Може то в серці—
ангеля!
Вам ясно? Не ображайтесь, виховував Її, Богоматір, а Вона любляче притерла мій характер. Просто сказано? Поступово переродила з природнього в духовного, любов і перевиховування постійні, Богоматір — мене, а я — Її, я не здавався, бо я цільний, сформований.
Віра
Ліні Костенко, що любить
серцем всіх, присвячується
джерельцями тихо б’є
у середині серця
Бог як є
орлам і дітям і митцям
й — святим
відрада б’є
джерельцем золотим
орлам — це Бог провів до
дзьоба-носа
орел як дивиться — то Сонце
зносить
в малій дитині Бог
от є
і о;рлі і здивовані
вони є — навзаєм!
Єсть Бог
що в Слові — Пелікан є:
поет п’є Кров
коли смиренно зволікає
канти
І віра
що у всіхній суті
над віками є
вона є з нами
у серцях присутніх!
Амінь: краї стираються
у сутіні...
24.11.2016
І здавалось — всі безодні пекла і диявола появлялися і проскакували, й також небесні, але любов Її перемагала! І щедрість прямо як гора низпадала на мене, мене це вбивало! Збирався з силами, а любов Її сильніша. Та це окрема книга.
Я зробив крок,
коли краще не спати —
і міцним серцем пащу
леву зміг порвати!
Так ось, природній поет (що не в Церкві в повноті) виписується в 41-45 років життя.
«Криза вікова» — кажуть, насправді ж — початок кінця природного: задля дальшого переходу. Воно й скучно про це.
Коли прозрінням
без ліні
голубінню
так рівноважно зириш Ти
на води, риби, й на каміння...
А з каміння —
як, Боже Слово,
наробить Тобі
стовпів?
Боже, та — остовпінням!!
В мені влади ніякої нема, відрікся й не потрібно, та Богоматір — така влада, що й жоден керівник світський чи з кліру нічого не пікне про мене (!), аби з ним не трапилось чого.
Можна долати —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в городах,
смог в городах —
холодно! не можу я, Боже, й
дихати! —
кажи швидше — так??
Да! да!
Це так, про невипадковість всього, що до Вас, глибоко нещасного, долетіло...
Отже, до когось дійде: мав постійний вже досвід Божественної реальності, в якій я жив, брав участь в житті й промислі Св. Тройці, бо не сам писав. Це ж писалося мною із надформного світу (надмисленного і духовного), не з уяви. Я трактат пишу, бачите, ліпше ж стояти в мов-чанні ума — перед Богом ... Раз так, то чи не осунеться десь правий берег ріки?..
І як ти любиш, любиш —
цю таїну
тебе й прониже на ту мить,
у ту ж хвилину!
О — це б вернутись
до очей — які в дитини...
вони глибинні теплі раді
не під зтином —
світів мочальних
і холодних
й безначальничих.
Що ж? Бог — начальник?
Він Світло —
Він цілується
світлом цілується
в серці цілується
навік цілується —
єсть Бог — дитина!
От не йдуть до церкви в 45 років і не випрошують благодаті — й що далі?
І чи не заглушить тоді кропива ягоди і лісу, і мого серця??.. Селяни з очима ось ніби якими: тривожна кропива в очах...
Кому очей не присиплять
і кому серце оголять
долоні в тих болять —
як від чепіг — і то
настільки випадково
в мені
в Тобі
Боже, в Тобі…
хто чує
біль
почує
слово
Ось вони, 45-річні, бачите: п’яниці, матеріалісти, статево стурбовані, хулять святих — естрадно возносячись і над святими і над праведниками, хулять Бога (в дияволові не можна зупинитись...), отримують премії від керівників держав... виходить – подібні до подібних.
Не читаючи слово, що через вибраного Богом поета з новими відкриттями, можна вважати себе порядним, й, не знаючи того, бути повністю заодно з дияволом, неза-лежно від посади...
Ізографив — ізбороздив??
вискочив я — як в рази!
святе — святим!!
стоять ліси! —
як Твої
живі образи!
Під небом оголюючись! —
щоб хто не сказивсь.
Настільки «знаючі» державні чиновники, що за злочини не хочуть добровільно піти в тюрму, аби відпрацюванням спасти душу...
Чи то світильники
чи наскрізні корені
Бог іншовисокий
я Ним створений
Які серця — така буде Україна. «Така буде нам Україна,
Які у нас будуть серця.» (Тетяна Майданович).
Ясно, що Бог пересіє політиків, – а для чого вони само-вільно і по-нерозумному «позіціонують себе вище поетів»? Диявол і далі обдурює і всі народи, і політиків, і академічних учених, вони справедливо остерігаються суду своєї совісті...
Як стане добре
за грудьми вам
в цементних трубах
в цементних квітах
в аніліновім
цеху
в конституціях
в видатках
мене ще треба оправдати
я слово — ведене
світ споглядати...
А запитайте: хіба грязь і оці остерігання совісті є в тій людині, яку Бог очистить, зцілить і в ній є тому тиша, спокій, любов, мир??
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Бачите — що дає Христова Церква???
Як є благодать, любов — то які страхи? які складнощі? звідки непростота?
А ви — це страхи, складнощі, непростота. Значить, не в Церкві ви, як слід ще не покаялися!
Ви смерті боїтеся?
Слідкуйте далі за кожним словом.
я слово ведене до Джерела
із фокусовок
і ви, які високії,
згляньтеся — на чисте око
Якщо в Вас нема радості від можливого залишення тіла — в якому Ви стані, скажіть чесно?? Боїтесь місця, – до якого Ви потрапите, – куди, отже, Ви потрапите??..
Не гавте жодного слова, бо не вловлюватиме – що відбувається...
Вже самозамкнені —
і от
ви і лояльні
і як індуси бездіяльні
ви й українці самоприсипляльні
прокиньтеся!!
Навіть в яскравій особистості людське відстає від художнього поета, а якщо не каятися й не вимолювати благодать — то що буде?
...з-під опинала і —
до опинала!! —
любов тілесная
що оживала...
і до Небес
і до Небес!! —
Красою утікала...
так — що було
на Сонці га;ло
кохало
мене й дивувало
й передчуттям — у Небо закликало
о, мене зцілювало
занебеснеє начало!
понад загалом
Чому поет пробуксовує, повторюватись починає? загинається на очу всіх?
Бо втрачає внутрішній хід.
І якби тільки одні великі випробування – ви не витримали б, і якби лише велике блаженство – поет не витримає!!
Весь світ стає
як здивування —
далі
і толерантно-бездіяльні —
намотані на колінвалі
мов стали кіньми
і ангельський здивуваннями
рій мій!
Так, ви здогадались! Що Бог милосердний і своєчасно забирає поета, аби не згіршилась душа.
Однаково без слів
За тим, хто дитинний
чи юний
Заходили в море —
дюни
За пальці самі лоскотали
й за п’яти
Всього мов хотіли
обняти…
І з тим, що є слово
і слово те юне
Заходять у море
дюни
Під сонцем ці білії
білі підноси
самітнії дюни
їх но;сить
і свіже аж гостре
повітря
як білії коси
Нічого доброго нема в ранньому передчасному відході Шевченка, і всіх хулителів, содомітів, спрямовуючих себе в матеріалізм!
Серпень губи зализькав...
та дерева вчинили
серпневую греблю:
всі як небо тримають
всі як небо
та міцніш учепились за
землю
І здогадайтесь, чому працює тут багато страшна поезія – щоб відповіли на страшні питання віку...
А як лиш труднощі – то всі втікають...Бо в світі – інфантилізм...
Ось Ліна Костенко, милістю Божою поет, і довголіття — і світло любові, і просвітління душі! Не втікає. А ви смокчете інфікованих соціалістів, збоченців, дияволів-комуністів... Служіння слову — це як меч: або в пекло заженеш свою душу, або очистишся для раю.
та бульварні ряди —
як бульварні ряди —
ще міцніш учепились
за землю
А на все відповідь в християнинові — любов, благодать.
Якщо проходиш пости, дух оновлюється — слово оновлюється, й нічого дурного в тобі нема, Бог все підготовлює й своєчасно подає...
А несправжнє все ж є, цвіте на людях.
ходять вражені
годять —
глибоко всаджені:
як позбутись
несправжнього?..
І бачиш ти, натякнуто древнім про піднімаюче крило Боже, що тьма одесную тебе пада, й тисячі світлих поча-тківців — ошуйя тебе падає, як всі князі й президенти, не чують слова і не мають його, зверхні, бо ж серцем нерозумні (без благодаті).
Бо всіх подій єсть дух —
цей геній!
Та всіх їдять
залізнії пельмені!
О хто ви?
Чи ви — в авто;-vip?..
Бо то й мене прониже слово
най крізь залізо! і — раптово!
Спостерігайте: що тут відбувається, яка помічна поезія! й чому не розвиваються в світі таланти, а тому таланти – розвинулись в Церкві!..
І множина хоронить таланти зараз по всьому світі, ревуча й отемнена!!..
А любите Богородицю?
Покинутих і забутих — витягує ...
І спасає — фарисеїв, самозадоволених, вони не пізнали себе як слід...
Нехристі світові
Зубрів! зубрів! —
сам Бог:
а може хто бовкне?
Вносяться окремо
заграва лісова
слово
й окремо зуби...
А як воно бахне!
Може хто замовкне!
Арт-
і ракетна підготовка!
Зубрів, зубрів!
А як слово бахне!
як вчепиться?
бріолети і каби — врозтіч!
А біля камінів —
камінь віку
й післямовка...
Серце вирву там —
гаряче! —
ковка!
26.09.2014
Можна палити цигарки? Не благословляє ...
Можна горілку пити?? – Колупайте совість!...
Чи жити неповінчаними?! Не благословляє...
Марія вас спасає, і еклісіологія, і маріологія ...
Поет без законної дружини всихає мов гілка...
Бо не в Волі Божій, чи не так?..
Чи випадково це??
Стемніло небо — чемодан
гурка;вищ!
Із неба вниз — вогонь!
І реп! І тріск! —
І в рваність вниз! — і трісь!
вогонь проллятий!
Прийшла гроза! — достойна імені Твого!
о рве! — і трісь! Як чужій жінці
білі груди взяти...
Оце гроза! достойна імені свого! —
так сила Імені вперед заходить...
І — во;ди!!!...
що я упав від цих стовпи;щ
на задок імені свого!
Ого! —
авто проштовхували світляні колоди...
Я би правду — обридав:
що не дух — то на зад і — вода.
Ну, ти! ну, небо!! світляні дереворити!..
Крізь запах між розбоєм і бідою!.. —
Скульптор провчався Небом — із Тобою,
що треба вийшлу грудь закрити,
затулити...
Ну, так!!
Ну, буде ж скора сірість і стакани!
Але поезії — не стане...
А без поезії — радість й на небесах
прив’яне.
О—о—о! бум води!!!
Ти — спеціально мені глянула! —
і я від аналоя — аж сюди:
а тут — димиться море щастя п’яного.
Ну, це не дивно, так собі скажу,
що Ти як хочеш правиш океанами...
Давай я хоч струну Твою
побережу: не покажу.
Чого я став гаркавить?
А — це:
відбій! просунувсь чемодан гурка;вищ...
07.08.2005
Бо й промисел ще не певність, лиш вже в волі Божій — люди самопожертвувані, Бог же їх і веде, і береже…
Поет, якщо і з природним генієм, — він всиха, як природа; а як є благодать — то вічна ріка.
Є любов Христа, та навіть святі не спасають — бо Спаситель лише один Христос милосерний...
В польоті ростемо
Блаженний! кому в утисках
живеться.
Над ким у скло
стосонний світ
сміється!
То — як на скелях первоцвіт.
Це він сміється —
ареал блаженств!..
«Він розіб’ється!..»
душею —
вільно в’ється...
і злет — й завал...
а розсміється —
й догори й
вниз!
а — то карниз!
Отоді світ й не
розіб’ється
як в його слово —
й сипне бриз!..
А він —
вже знов! — не застарілий!
свят Себастьян! —
він ловить стріли!!
Орел сміється!
21.02.2015
Співспасительниця — Богоматір.
* * *
Який трап?
плечам –
пасати:
то єсть Твоя нічна сторожа
найшлась на мене теж
премудрість Божа
Бог створив й сонце –
Любові дав такі права
щоб я не викинув
більш цільне серце на слова…
або слова скинуть
комусь трапа гірчатого
або Любові мед
нитку напне мовчати…
така
таємна Ти!
19.01.2004
А де всі?
Під намулом земності. В поета душевного, без благодаті тому натхнення — один раз в тиждень.
Вирваний з під землі руками Отця в Небі поет — яке то страшилище: натхнення — є щодня в глибокому серці у внутрішній людині!
* * *
Господь вернув мене
на Гору —
В Господнє серце золоте!
Тепер я горам наговорюю
маловідоме і просте.
Відмеженням
не відмежовуюсь.
В полудень — тінь
без голови.
Небесні корови дожовують
що Бог багатий і з трави! —
Бог просто з серця уловив.
27.05.2012
В день може написати з серця любов’ю Божою багато поезій, іноді з десяток поезій, справжніх! І має тисячі, тисячі таїн життя.
Ось приклад з книги «П’ятки любові над страшним судом»:
* * *
Скеля біла?
Бог з нею, з лоцією...
Бог
згада нині Данта
І не «метелика» —
білого банта! — Бог зав’яже Собі
на шиї мою білу емоцію!!
Так, емоцію.
Мабуть, хтось в землемірах був —
я в земледумах,
бо я виліз із шкіри
вірите — виліз я із інтегралів назад —
до учнівства і сумки
Я продираюсь над скелею!
мене зчисляють лоцією!
Хто закрив мої сайти? якісь товстом’ясії —
їм зовсім не ясно,
Де дзвінкує небесна спадщина!
Поезія — від всього — кращає...
Я вовчище-орлище — і сумніви?!
Богородиця буде кращою знов — аніж думаю...
8.9.2011
Безсмертя
П’ють гори
синь безсмертя
надпивають —
і чисте серце
хто нестримне має
Серце Отця
в своєму сині,
що те знає:
що бачить квіти спраглі нині
жаліє
з ними п’є
відповідає —
безсмертю!
це в безсмертній сині
8.9.2011
* * *
Матері Божій присвячується
Кров твою
чують черви
чи ангели?
чи вони розп’яли?
Чи то мригали — бевкали,
чи зірниці
були?
Чи сковзались по схилах —
обізлились, кляли?
Всі вітри — неслись стрімко?
і похилі були?
Череда зачиналась
навздогад
невпопад?
Дрібка вуст
окликалась —
а зігрівсь листопад?
снігопад?
Кров твоя возвергалась
а лавина
несла все назад?
Співпадали розгули
біло ребра тиснули
а коли знов заснули
один спав
білолиць горілиць...
Опадали затули
свято янголи чули —
співзвуччя польоти і птиць
і моливсь...
8.9.2011
Феодосія
В ній — ворушились в серці
вуста Христа:
люблю її
терплю її — досі та.
Поставте пам’ятник Феодосії,
поставте любові! її устам!
Важкий, тяжкий — у великій дозі я:
розпливається в горах блиск моря
плистку її вставлять в устав
Зелена печаль — матросія
тружденна даль — торосія
Проб’ємось — поставим скелю-статую
над Феодосією:
хай вознесе догори Христа маєстат!!
Як в Ріо: ставте! — й краса!
8.9.2011
* * *
в далекім забутім
селищі
благословеннями
селять щем...
людям
і — літа трояндам...
тріади
сплески душі
плеяди
а біля стін троянди —
передають любов...
І поїзд столичний пішов.
Не знають в які в’їдуть зради...
Вивіска «Живі квіти». Впаддя.
розчавлена одна троянда
тротуару передає любов,
небес любов
8.9.2011
* * *
Чи ви мене чуєте?
І вилізете з підрам’я?
Гора — камінь для храмів,
А для гір — святий храм є.
Хроматизм
на підгір’ях.
Хмар зараяннє.
Аж він вас піднімає! —
... і свята віра.
Серце — храм
що за маєм.
Гора є! гора душу тримає!
Гора душу взяла! –
а тепер відпускає...
Гора храм є.
8.9.2011
Есхіл. Схил
Неповторній Ліні Костенко любов’ю присвячую
Жінка — раковина!
із піщиною — перлиною.
Хай би помолився Христодул
Хай і помолився б Хризостом
Перший — той поет
що засурмив
мов заструмив з піском
Жінка ніби мре.
Схил. Есхіл:
білозуба усмішка дерев!..
Велич!
Цей — як продере — то пробере!..
Схил.
Портики від мрев!
Уселенна без Христа? — помре.
Жінка! —
раковина...
і перлина від піщинки. То з Христом.
і — поет
він засурмив краєм душі їй — із піском.
Білозуба посмішка дерев —
Есхіл прийшов! Хто мре?
8.9.2011
Отакий я «сам собі монастир, сам преподібний...».
Це і не дивно, я учень легкого крилатого святого Миколая, який всіх випереджує!
Норма
Св. Миколаю, другові Норми,
приглядачеві канону
присвячується
Слово з образу Божого
рождене із Неба з таємної
точки
світло пульсуюче і
впізнаване
приймається в серце —
й не зна повідочків...
Ба, в нім все збувається
в нім все забувається
а що Миколай є поетом —
запам’ятається
точно
Норма!
як з кілочка-гвіздочка
17.9.2011
Приносимете з роботи енергетичні «наліпки», ви краще знаєте — які... ну то жах буде! Сім’ї жах буде...
Благодать же знає, умудряє і веде, все наперед підготовлює, для раю, і все на благо ...
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду –
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес теж благословена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі в крилах писав…
мовчки, бо є надія: Богоблагодатна.
04.07.2004
Прибуток маєте? — та Ви в Євангелії і в любові?? Любов — все природне роздає...
Дайте Її поезії вас спасати.
Богоматір
І як
облобизати
океани?
а голос океану! —
він коханий!..
із серця прозирає атом
й атом
а як
те слову розказати?
і от...
Ти мене чуєш?
я ж в розлуці!!!
а з Океану
світлом
ру;ці...
руці...
руці...
руці...
руці...
30.07.2015
Особистості своєї не розвинули в Церкві, Ви ж не продає-те фабрик і заводів, й сиротам і вдовам фронтовиків не подаєте – мізеру…
Хто Вас міг би покалічити більше, аніж Ви самі себе??
Видовбування таланту
з-під асфальту
«Ти добрий, Давиде?
Як добрий —
паси блискавки!»
Бог вдарив блискавкою! —
бив прямовисно
як той визнаний
я Ним пізнаний
був біля блискавки!
Вийде — то винесуть
з благословіння Неба!!
Громоподібне — теж через тебе!
Кесарю — кесареве!
Богові — Боже.
Що ж! вийде — враз винесуть
з благословіння
Неба!..
Тим, хто знає ієрархію сходження, – що Ви кажете? Є більший тюремник Вам, ніж Ви самі собі??
В Богові Ви певність маєте – чи впевненість в собі? Вірите в самого себе?
І лицедії театральні стараються не приносити енергетично з роботи до дому свого нічого... бо жах забезпечено стався б ...
Ясна любов прокинулась
Хтось в гавані! –
у глибині.
Такий –
і впав би навіть косо –
то ангел Божий розчесав би
йому коси, –
молився б в серці.
А що бігають матроси
недальніх, не в великій воді плавань??
Цей – в Небі в глибині,
у гавані.
«Цей, – скаже Дух, –
вник надто в біль, то полюбіть».
І щоб не глипав
і не ікав з вселюблення
то усадіть у липах
хай п’є любов ясну
він в серце увійшов,
заживо з часу випав…
03.09.2004
Як Ви психічно здорові — де мудрість, хіба Ви ворог собі??..
золоте є Начало
не починати іноді
думати
позбутись земної
біди
і досить —
єсть Начало
за ним сліди!
животворчі сліди
золоті великі метелики
Ви ж прирекли без благодаті усю молодь всього світу — не вияснивши їй натхнення, справжніх чуттів, творчості, ієрахії цінностей, краси почуттів (що виліковує гени!!), оригінального мислення, служіння, нових смислів (гідності і щастя), що мною і іншими Бог зводить докупи — в зціленість... нової церквокультури.
а любов тут ходить
просить
ніби перли їм кидати:
«Не женися на багатій,
бо вижене з хати!»
Доста!
Боже, кажу — доста!
я —
більш не писатиму!!
запах Бога
тут і зараз
доки не переважатиме!!
Замість цього життя і смислу ви дали камінь наукового богослів’я (невихованість плачевна й волаюча! невихо-ваність православ’я світова ... по суті загибель), замість життя ви дали крайнощі, що суто нежиттєздатні: або олживе смирення (сірість! ніби то духовне!), або робочу твар (чистоганом гроші плюс секс згідно Фрейду-маразматику і плюс аналітичне мислення, земне, що не піднімає на крилах — як то вільний синтез в творчості...).
І пам’ятаєш, тебе, чистим
у чистім, мати нарядила
і вивела
і спорядила —
в місті зуроченім та урочистім
тебе залишила??
і пташкою легко ходила
у дружбі найсердечнішій
тут ходила
світла зоре!
моя ти мила!!..
і правда хороша
допоки без грошей
Що означає прорив цей? — випірнем з чавильні молоді без смислу, з пресуючої хвороби-страху: як би встигнути «добра» цього набратися.
вище... вище!
чавіть в серці м’які вишні
бо не замерзає
всесвіт тихий —
всесвіт вільний!!
крила! Божі білі —
з темряви зростають!!
крила тиші —
тож моліться! —
земля з серця виростає
в серце Боже...
Поетові хіба добре буде ще й працювати на літпосаді? — і що буде з словом, і серцем. й домом?
* * *
Опустивсь Дух ногами по вантах –
корабель літа дольного стрімко
і рушив;
піднялись паруси похідні великі, і
і носові піднялись паруси,
щось шваргочуть дерева-матроси
й оп’яніли в собак від розширення
душі
і біжать в кораблі
а матроси опинають і гладять
ледь ясні тканини,
незримої-гладять-краси,
й напинають і плещуться вітром канати
ще не напнуті
А скажіть – чим поводяться ці, що
найнижчі у кораблі
під гукаючими –
ну от – що найнижчії, квіти?!
соромливі і тихі, рожеві, подібні
і на паруси і чимось
м’яким на жінок
І у сонці в зеніт піють щогли
і серцем усім кораблю
не маліти!
Навіть якщо в селіннях і днив
й ночував і ходив одинок.
10.06.2004
Ліпше це є від змішувань театральних?..
З Ким лукавите?
Ось те:
дивитися
любити і —
просити...
Це Сина Божого просить!
й мене простить...
й людей простити...
І людина внутрішня буде тоді більша за зовнішній світ?..
Як поету з Ісусовою молитвою?
По голові
в стрибках:
«Ох ка...»
«Ой ка...»
«Ех ка...» —
кашкети гудзикам!
і серце при дорозі:
а над усим
лиш Бог!! —
і Баха музика...
Наскільки, все-таки, високий «процент поезії» в крові світовій?!..
Переміщений акцент на Бога і Матір Божу, нема акцентування на мені. Маєте вмерти і народитись щодня, як апостол Павло. Чи ви не в духовному процесі? – не до-зріває ваша кров?
* * *
Як пух
як дух
як сонце з черемух:
і як то цілим серцем
не любити?
і як не віддавати тобі
квіти,
що ангели несуть в росах
на слух?
То справді Бог
чи отроча
чи дитинча
чи пропалилось людське серце
у зеніті?
чи оперезуєш людину –
жінку в літі
і посилаєш квіт – хто вже почав:
як цілувати рай жіночого плеча
то задзвенять у грудях
тихі струни
хто бути в правді з Богом розпочав
той оживе і буде вічно ю н и й
…Вклонюся в серці юнім цим полям,
Впаду і з’їм трави як в першій рані:
Все ж не такі ми в гречкосіях
забуянні
І ось у серці плаче немовля…
Як пух
як дух
як сонце з черемух:
і як те добрим Богом не любити?
і як не віддавати тобі квіти? –
їх ангели несуть в тобі на слух.
30.01.2004
Цьому ж поетові Бог з дитинства і досить чистої юності (дружину пізнав в 29 років) ввів Небо — пронизав кров і жили... аж до розрізняння душі і духа. Кров приносить інформацію: більш небесну чи земну... Боретеся вже Ви за кров як носія??
Інтуїтивно люди хочуть зберегти хоча б дрібку крові трансцендентного (ніби консистенцію внутрішнього зв’язку...).
Всемогутній!
1
Обійдеться Хафіз без віз:
Він розвалив школу і шаха —
І всіх сучасників — із шиї махом!
І Бог — його трояндою поніс...
Що ж, обійдеться й без коліс
цей знов
Кого Бог цьомнув із-за хмар —
любов’ю
А що підуть у Всемогутню руку —
Зніме Бог з пліч ліхтарозвучність
муки...
І зразу — т е
— розкрилення росте!
2
І кілька друзів —
лиш на Бога уповаху...
А головне є — пристрасть шахову післати! —
в палац...
щоб мешкала вона в палатах...
Й візир —
поменшає в рази.
(Хафіз
стоїть один між звізд):
«Дав — так як в юності — писати!!!»
Як в юності писати! —
І юність! — серце і любов...
і Мудрість-мати.
те о те о
те о! 5
те!
раїв — розкрилення росте!!
3
О який я розквітлий!
Як сонях, що в світлі...
І Хафіз — руки й голову
вклада на віз:
«Це ти з Богом, Хафізе»
Бо хто з Божих побачень —
до землі
огненосних не зніс
Божих сяйв?
оних крил!
різнозначно
те судачим
у промінь
й пробачили...
«Бо ти з Богом! Гафізе»
4
А багатства! — як юність.
Її хочеш,
й все — хочеш,
та Бог не дає
І сокочеш — й сокочеш
Бог молодшає, —
небо молодше...
виймись з чобота — все те і є.
А Хафіз —
руки, голову кладе на гарбу —
що десь лине до звізд...
2012
Говорив я, не вірите, — казав Ісус Христос; раз один говорив вже: яка страшна Ліна Костенко! Внутрішньою свободою!! Таких лише одиниці. Не знають її. Серце лиш, яке Божим є, знає.
Наближення
Живу любов
квітучу віком
і в неї хата вільна
повна — вікон
Живу любов
і нас ніхто не бачить
ніхто-ніхто
зате ми бачим
не ледаче
Нам кажуть друзі:
я —
у всьому світі вдома!
а ніжу я любов
що — невідома
Живу любов’ю
ми світучі віком
а в Бога хата вічна
світло — з вікон...
18.10.2014, «Аерос»
«Приступить людина, і – серце глибоке…». Не ваше воно – Боже…
Священнодійство слів
Літу слід би послати зірких
ще й стійких послів,
І сердечно схилити до обширів
Матір Божу,
Хіба можуть міста знести в серце
більш Божих слів?
Ось чому я відходжу.
Відходжу.
Виінакшується на підходах їх душ
сам словник:
Я знедавна був більш ніж міцний
на памірській погоді:
Але в луках я можу найти серце
мого народу,
Мій прихід словниковий в містах
з «ненародом» зник.
Але тут є язик нічиєї простої троянди!
І жасмин теж нічий десь на розі –
він має в нас хід:
І у травах душею – й горять,
плачуть і віють пахнючі плеяди.
Серцем в небі – й зірками стоїть
мій вінчальний прихід…
Але літу слід слати зірких
ще й стійких послів!!
Світлих духом;
без Матері вам – боронь Боже!
Хіба навіть зірки можуть знести
більш Божих слів?
Боже, Слово!
я за серцем Її відходжу,
відходжу в глибини, відходжу.
Слово – й Діва:
в стеблинці,
і в хмарах, і всякій погоді…
Взявши духом – і блискавка в слово –
бігом!
Я веду і пронизую Духом Христа –
силу силенну природи!
Ради Слави Твоєї і Ймення святого
Твого!
Боже-Слово!!
Ану вертикаль возсіяє!! –
Сильна блискавка ся до землі сеї
з неба гряде!
Висота тільки Духу Христовому вся
улягає!
Більш народному серцю і перепаде.
28.06.2004
Хто не має «точки перетину» з Богом в творчості, аби, як він каже, не втратити регіональної автентичності, він розповідає про свою творчість доконечно ...
А хто має розумову силу близьку до апостола Павла, той не в літературі світовій чи національній, той в Божій нескінченності... Трансцендентне — це в Стусі, Ліні Костенко, Воробйові, Герасим’юкові, в інших.
Передгроззя
Бджоли гудуть, чують,
де квіти найкращі...
Печі день печують
де грім любить хащі!!..
Слава не з жінками...
Щасливе – що вдома!
Лежить за лотками
дригоніжка-втома.
10.04.2009
В мене є в книзі «Собор»(вибрані поезїї про святих) цілі окремі розділи: св. Миколая, апостола Павла, Великого Іоана Предтечі. Іманетний хід назустріч в єдності з трансцендентним Божим святі звершили , нині наповнені Богом є, і не міг я написати жодного слова художнього, допоки Бог в них і їхні особистості не зволили…
Трансцендентне є настільки іншим — ви ходили б і били-ся головами об дуби (вибачаюсь, бо в Божій тканині відповідність страшна, вбивча, кажу — неминуча). Св. Силуан кулаком бив себе в лоб — вас би вже не було, коли б дав один лиш раз кулака такого – до лоба вашого!!
* * *
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду –
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес теж благословена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі в крилах писав…
мовчки, бо є надія: Богоблагодатна.
04.07.2004
Щодо святих: трансцендентне слово є наскрізним в усіх значеннях і творимих Духом смислах, Дух єднає подібне до подібного... — в слові, значеннях і , головне, способі життя... Таїнники Тройці, ми так, чи не найбільш щораз відмінно й жахливо(!), в міру свою уподібнюємось Богу! Боже! я сорок років прошу: наблизь до мене в плоті, щоб був як апостол Павло! Сцик….и — утікають! Перевірки бояться?
А святих, і Матір Божу, й Себе Ти — мені.
* * *
Людмилі, дружині
Хто це, крім Слова, мій Душе, напише? –
де любов попереду події ішла,
де рука твоя чашку з водою несла
зупинився мій видих,
щоб видіти раптово тишу…
26.03.2004
Їм нема слів навіть і визначень земних: і поезію великої християнської подвижниці, поетеси-теолога Ольги Седакової росіяни нарекли трансцендентною поезією...
А Пресвята Богородиця сказала: не Вона, а Любов Божа — в авторстві уподібнених Богу. Скромно. Просто я в свій час любов’ю і новим словом більше з Богородицею змагався... Бог-Слово мене виручав, до речі.
А Божа Матір — океан, і більше... Хто що після Неї сказати може?! Кинувся б хто в цей Океан — мав би свій портрет лиш ... своє обмеження!
* * *
Я так люблю Тебе!! —
якби любов була пружиною
то витягла б куски пред лице Сина! —
а що то в ямі людській я пророчу? —
чи треба? — мабуть, ні, —
сказали б Слова царські очі...
я так люблю — як серп спішить в обжинки!
А в ямі!!
А в надриві у земного! —
Що й Дух Святий з Небес
знайшов такого —
І пальцями своє заволікає знов:
О, кісточка, це селезінка, а — де кров?!
і пальцями та й ну перебирає,
і в анатомію — любові дошиває,
не тіло смерті — стану я — одна любов:
Я так люблю — як серп, що дожинає! —
Усе земне стає поперек серця!
Я так люблю Тебе — що нависаючі
горби й пригорки,
мов кістка огнем в горлі!
А хто як плакав??
А хто б не вибравсь,
якби плакав — яко
чернець:
«Боже, де; я?»
і паки з ями: «Боже, де; я?»
і — «Непорочная!»
І — в серце кидає незримо
й приносить явно:
і гладіолуси, і орхідеї, і камелії...
Я так люблю — що дивно й сокровенно
в серці пишеш: «Я тебе не залишу...»
Нема, воістину нема
нікого кращого Марії...
І що тут гори знов... та ще златії!
Все протилежне Духу і Марії.
Я так люблю Тебе! Й любитиму іще!
Й ще! Що над землею нетутешній щем!..
Піду — нагадуватиме
про Весну вічну кожна гірка!
І —«Боже, де я?»
«Боже, де я?»
А хтось запізниться заплакать
й стане — згірклим...
Та обіч нього проростатимуть камелії...
Сину, роби щось — і зі мною
й, може, з Нею.
09.07.2005
Бог не робить випадкове або що непотрібне. Новизна вся ця — смирення Бога-Слова і, майбуть, смирення наше перед Ним: художні відкриття, ікономія.
Чи нагадувати? — Він неспівмірно більший...
Гряде велика подійність.
Потрібні серця чисті.
Щоб вам пришвидшитись — бачте: якщо поет вроджені таланти, дари і велику силу духу зберігатиме, розвива-тиме, художні образи отримуватиме не з уяви, а з глибо-кого серця, всі в зрілості його і своїй матимуть іще різкішу відмінність в усім.
Ви матимете досвід, з ним пов’язаний, вчені проекстра-полюють.
Слова його незвичні, духом розкішні й ріжучі безумовністю й гостротою, властивою для святих... Ви попередже-ні: справа вся не в авторові в плоті... «страшний і для народів, страшний і для царів». Вистачить вам цілих Небес.
День увінчаний
Пренепорочній
з любов’ю присвячується
Ти красива —
як стрижі — у
віражі! —
Щоби очі не змигнули
краще не кажіть
Так і кинулась
з порога —
свіжість
вмита —
і поля
і грунтові дороги
й радість літа
20.06.2016
Бо Ісус Христос, втілившись в Вифлеємі не тільки в плоть, а й в земний час — будучи Вічністю — зробив великий Вибух. Ним Він переобразив світ весь. Бог підняв Ним світ, наблизив до Небес.
Нічого іншого не творить поет. Він художніми образами, втілюючи вічне в часове (!), вибухово підриває все і, зі старих світських культур звільнюючи серця, переображує художніми творами весь світ — ставлячи усе і всіх перед Богом, Ісусом Христом! На задники падають всі зі всім, — а хіба можна так творити вибухом?
Не хвилюйтесь, ви живете у Вибухові, і буде так, як хоче Бог.
Ліпше, отже, поету зачатися у чистому місці, бо початок важливий в чистоті, і народитися в місці досить чистім, народитись поетом.
* * *
1
Але от жив він
на Горі
І зорі — зорі
в ятері…
І час горів.
І він горів.
І час згорів…
І то нічний
його налов
Струшував зоряний
пилок
А із глибин
сердечний лов
Більше такого
не було
І похитнулись
якорі
І осяялось
угорі
2
І простягнулась
у віках
Благословляюча
рука
11.09.2013
І не-мати-не-знати нічого земного, яке протилежне небесному, навпаки, мати вже силу духу. Буде стремління в Небо, і слова будуть огненні, як в стихійного вогню.
І розвиватися спокійно і поступово належним чином.
Як Ісус Христос в дитинстві розвивався.
Шиллер, а в Україні Всеволод Нестайко (ось же — Всеволод!), світліючи, світлом підготовлять ранню закоханість світлу-світлу, дитинну. Є Боже явлення (теофанія!) в поетові, в люблячім серці!
З дитинства — недоторканність земним!
Спочатку при написанні поезій натхнення є опосередковане, у м’якості муз природних...
Із затиханням кохання народжуються пісні і поезії вже з душі, знає Бог чому, в родових муках.
На початку пишуть недосконало, але дуже багато. Душа ж горить!
Писання корисне для душі молодого поета! Не гасіть ні себе, ані поетів інших.
Далі пишуть сильніше, проте мало. Мужніння. Світла печаль за теофанією.
І тільки значно пізніше, дозрівши духом і цілісністю, пишуть сильно і багато поезії...
Дяка Ісусу Христу, я жив дитинством, але в церкві теж був... Як багато значить світла ласка й любов. І сонячна ласка, і лагідна південна природа, вчасне відведення на Божу службу до розташованої поблизу церкви, дитинство щасливе й освітлене... і зерна посіяні в чисту душу дитини — це найвагомішим є для життя!
Мабуть, так ще з композиторами є.
Чисте і лагідне дитинство, враження дитинства — найвагоміші.
Як дрова сухі ліпше горять, так виявлена схильність душі і різні таланти горять ліпше у відповідній атмосфері, творчій, добрій і пронизаній променями світла Божого...
Потрібна рівновага розуму і серця. І педагогічно правильно не засушувати серце розвитком знань освітянських, навпаки, розвивати спочатку серце з раннього дитинства!..
Чуйність, виховання співстраждання в бідах й до матеріально бідних, любов і розкриття краси у любові, шляхетність і чесність, підтримування незіпсованих боків харак-теру, подання світлих перспектив для людей з добрим, вихованим серцем, радість як результат освітління серця, радість нізвідки — від чистоти... радість буття.
Божий дар — буття, життя з чистим серцем — радість постійна... присутність Духу Святого...
Коли розум в серці, то і думайте в глибині серця. «Думайте серцем» — кажуть в народі, бо й живуть цим, народним серцем, надійним. Серце без розуму сліпе, а розум без серця немічний.
З дитинства мав однаково сильно діючі ліву і праву півкулі. Це виняток, має бути сильнішою одна... Усяка пере-вага з винятковістю подає великі можливості. Мабуть, рука Божа: в школі учитель фізики Петяншин Дмитро Петрович факультативно давав концентрованість інтуї-тивного розуму в фізичих задачах значно більшу, ніж ми, вибрані учні, могли вмістити; навіть спочатку й не припускали, що таке може бути... Ми тижнями сконцентро-вувались, щоб розв’язок знайти, – вчитель не знав розв’язку!
Зате в студенські літа я сягав неземної сконцентрованості цільного розуму: доїв поеми з Неба, як з корови: одна поема небесна — за один рік! Корова – ще та: інколи найкращі образи художні відбирали при спусканні вниз, мов би — те передчасне, чи не годний отаке мати... тобто, будь собі! Не міг згадати — що ніс до землі.
Згадав, що всі мене з неба стягували,і все життя так, – ясно, що і всі в Божій руці...
Кажуть: збудувати внутрішню людину, нею й вирішити творчі свої вибраності, та й відбутись в соціумі, завдання повирішувати на землі. Кажуть те правильно.
Ще в яслах було не по собі мені в дитячих колективах, міг сидіти на штакетнику – дивитись на дорогу! Сконцентровуватись.
Дух сильний мав, свободи тільки хотілося! Можливо, якісь питання на небі і на землі вирішувались за мої данності від Бога... Ісус Христос спочатку був спеленутий і в ясла покладений. Сконцентрованість розуму — єдине, що прагнуть монахи...
Дух єднав в мені фізика і лірика. Це потрібне тепер?
Тоді – так само.
Головне — не гасити таланти, а всі сили, дари і таланти спрямовувати до однієї справи служіння Богу. Бо й зараз можуть, щоб «на всю ввімкненість всіх сил».
Довіряю Богу: посилав мені кохання, так щоразу оживає поет, «хто не любить, той і не живе!»
Ум був на висоті, земних помислів не утворював і ніщо земне мене не вампірізувало, бо не сягало! Цілий день в поезії міг знаходитися, їсти не хотів, — з ким тут порадишся? Духом висот я жив. Дяка Божій Матері. З молодших класів школи — курірувала мене. Сам св. Миколай – натякнув!
В 1990 році — така любов до Любові Калєнської!! Слово перетрушувало світобудови. Після цього подав мені Бог небесного генія. Дяка Матері Божій!
Так, я любив сильно і недосконало св. вмц Варвару, написав Акафіст Медовий, і не тільки. Вона втримала від загибелі мене і напоумила!!
Але і це не завершення. Я любив Матір Божу, любов Її така повна, що навіть святі не відають, і не скажуть...
«Чим більша любов, тим більше страждань душі;
чим повніша любов, тим повніше пізнання;
чим гарячіша любов, тим полум’яніша молитва;
чим досконаліша любов, тим святіше життя.»
(св.. Силуан Афонський)
Смута
(з правди святителя Афанасія
Великого — бійця Христового)
А жовчність була жовта!! Дика.
За ним і цар ганявся, і владики, —
Всіх ж аріани! А він їх вражає!
Святого Афанасія-єпископа
світ знає:
і він — втікає…
це: вже й від друзів утікає…
…Куди ж це — я — втечу??
Де із землі не виклубляться змії —
вчепити й здати палачу?
От я — орел —я вже —
лечу…
Аж — золото!!! —
Але це дивне золото — з плачу…
В Нім серцем стану —
що там аріани…
Сльози самі з очей
течуть…
Бо — серце Царське… стріло…
Судіть:
В пустелі якби стрів хто
адаманта в паранджі,
В оазі,
де в ній, в Любові, —
все є — як згущене, усі Божі дари,
й усі таланти, і все зразу,
земне ж — позаду, каліч,
холодні скалки, міражі…
(Вас доганяли — як виявилось! —
міражі!..)
Судіть:
якби з вами те трапилось —
то що б оце казали?
Таж кажіть!!
…Шість років йому ноги мила —
александрієчка! красива! молода!..
Ховала. У такої — не шукали…
Бог подав.
Йому так — Бог все підказав…
Бач, браття… а це де ваша сльоза?..
Стій, братіє! а де ваша сльоза!
…Мене ж ввібрало й приховало
Маріїне і Бога серце!
28.07.2006
Я, як поет, десь скорочував: чим вогненніша любов, тим більше блаженство! Просіть про дар розпізнавання духів, не тільки тому, що є вогненні лукаві духи, але тому, що нема культури без розпізнавання… і відбору ліпшого, що від Бога…
Блаженство — це Богородиця, я знаю, і коли б подавала більше, я б згорів би, або не витримав би.
Я міг бути тоді в Її любові, тільки плакати і плакати, та нічого вже й не хотілось писати...чи не моглось... чи те і друге.
Єднання з Богом в молитві дає лад, Бог спасає завжди.
І любов до Ісуса Христа, дозрівши, вийшла вперед.
Сонячний вітер
Церква не встигне і ахнути!
Розчахнуте!
Моє сердечко розчахнуте!
Вітер любові! —
великая сила
за те, що Ти вітер
вільно любила...
Люби! —
полюби
вільний вітер у полі
бо вільне кохання —
щасливая доля!
Та й слід хоч
за вітром полюбиш
то все збережеш
і ні що не загубиш
Бо щічок Твоїх
вільний вітер
торкався
любив і любив
і до мене
дістався!
Не губить,
не згубить любов
сильне сонце недільне!
Усе збереже —
вільне!
світові —
як божевільне!..
Розчахнутим — вітер такий
поводир
в полі чистім
Лиш вітер, що сяє — відкритий,
святий, — урочистий!!
І сльози як зорі —
він сяючи витер
І сльози і зорі і сяючий
вітер!!!
11.05.2016
Спитають: є такий занебесний розвиток?
Все є в книгах, я кажу, що вони найбільш Богородичні, Богоматір сказала, не повторює: їх автором є Божа Любов.
Є помилка в людях: вони вважають — для того вони тут, щоб жити.
А насправді — лиш для Богоспілкування, тут брати участь в житті Святої Тройці.
Є буття в книгах більше за людське і Великий досвід .
Хто вмістить це?
Христова Церква!!
(продов-я див. далі)
ID:
905107
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 17.02.2021 11:58:13
© дата внесення змiн: 17.02.2021 11:58:13
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
