Прийшов один дід до корчми і мав собі гарну палицю. А в корчмі
два чоловіки сиділи, та й давай ні сіло, ні впало, чіплятися до діда:
- Дивись, - каже один другому, то ж у діда нашого старшини палиця! І до
діда:
-А де це ти її взяв, діду? Украв, га?.. Признавайся!..
Дід мовчить, та вже й злякався, хоч палиця та не крадена, а його
власна. Аж тут саме до корчми ввійшов старшина. От ті причепи зразу ж
до нього:
- А правда, то ваша палиця? Чи не вкрав її дід у вас?
Старшина глянув на палицю, та й гарна ж вона. І закортіло йому ту палицю мати.
- А й справді моя! Де це ти її взяв, діду?
А дід уже оханувсь, та й питає:
-Чуєте, пане старшино, то ваша палиця? Візьміть, як ваша!
Старшина підійшов, та й забрав..
- Так, - каже дід, - добре! У нашому селі злодії обікрали церкву, і
там ту палицю покинули, чи то забули, в поспіхах. А люди і віддали
її мені, щоб я ішов у світ: хто буде казати, що то його палиця, - то той
і церкву обікрав.
Старшина тоді туди - сюди...Та що робити? Та не лише палицю діду
віддав, а ще й заплатив дідові грошима,щоб нікому не казав.
