У своїй педагогічній діяльності мені доводилося мати справу з різними учнями і різними класами. Як правило кожен учитель предметник отримував п"яті класи і вів їх, аж до випуску. Але траплялося й так, що доводилося брати клас сьомий, чи восьмий, а то й випускний. Адже часто-густо учителі виїжджають, хворіють, ідуть в декрети, чи й на пенсію, і тоді відбувається перестановка, бо ж усіх учнів треба навчити. Так і трапилось зі мною в останні роки моєї роботи. В 11-Б я викладала математику лише в останній рік їх навчання. Коли ці діти пішли у перший клас, їх диференційовано поділили на три класи, так що 1-В був класом посиленої педагогічної уваги. Вчителю навіть давали за роботу невелику доплату. Коли учні закінчили початкові класи, за розпорядженням міністерства освіти, чи й усього уряду, за часів Лазаренка, вийшла постанова про економію коштів на освіті і тоді з трьох класів зробили два. Знову дітей "диференціювали" і в 5-А потрапили розумні, точніше більш підготовлені, а в 5-Б решта. Самі розумієте, що навчати таких дітей в 11-Б класі було дуже важко.
У перші тижні роботи всі мої зусилля розбивалися, як об глуху стіну. Я ніяк не могла домогтися взаємного спілкування. Частіше виходило так, що сама ставлю запитання і сама ж на нього й відповідаю. Самі по собі діти були добрі, хоча й тут іноді траплялися казуси. Якось одна учениця, явно нудьгуючи на уроці, потяглася, поклала голову на парту і легенько застогнала. На моє запитання в чому річ, ліниво відповіла: "Не знаю, може я вагітна..." Я не знайшлася тоді що їй відповісти, і просто порекомендувала включитися в роботу над вивченням теми. До того ж бачу, що учні зовсім не засвоїли тему. Знесилена опустилася на стілець і сама до себе тихенько промовила, що скоро мені буде, як тій Марії Іванівні. Старшокласники миттю стрепенулися і попрохали розповісти про "ту Марію Іванівну". Я відступила від своїх правил, що урок є урок, і на ньому треба хоч щось дітей навчити, розповіла відомий серед учителів анекдот:
"Приїхала комісія перевіряти спецшколу. Всі умови роботи на належному рівні. Кімнати, класи, їдальня, спортзал - все у повному порядку. Комісія була задоволена, допоки не дійшла черга до спілкування з учнями. Звернулися до одного з них:
"Як тебе звати?" "Не наю!"- почули у відповідь. "А як прізвище?" І знову: "Не наю!"
"А в якому класі ти навчаєшся?" Та й знову: "Не наю!"
Звісно висновки комісії були невтішними, а директора Марію Іванівну попередили, що приїдуть через місяць, і якщо справи не покращають, то їй буде непереливки.
Минув місяць і комісія знову завітала у спецшколу. На подвір"ї їм трапився учень, До нього зразу ж запитання: "Як тебе звуть?" "Ваня!" "А прізвище?" "Іванов!" " А в якому класі ти навчаєшся?" "У другому!". Комісія вдоволено пішла шукати директрису. Зайшли до неї в кабінет, привіталися і майже з порогу: "Маріє Іванівно, це просто диво! Як вам вдалося його навчити?" "Не наю!"-була її відповідь.
Після цієї розповіді учні почали діяти, дещо вчити, розв"язувати задачі. Звісно не все у них виходило, та все ж вони намагалися хоч якісь знання здобути. В 11 класі ми вже вчимо не алгебру, а алгебру і початки аналізу, а це вже елементи вищої математики: вищої алгебри, аналітичної геометрії, матаналізу, тощо. То ж коли ми вивчали тему "Границі функцій", довго школярі не могли второпоти що до чого. Я не дуже вимагала знання означення границі функції, а от її властивості вимагала запам"ятати. На їх здивоване запитання: "Чому?" Я пояснила, що от сьогодні ми вчимо про те, що границя суми дорівнює сумі границь, а потім будемо вчити, що похідна суми дорівнює сумі похідних, а ще потім, що первісна функції дорівнює сумі первісних, а інтеграл суми...Я й не договорила, як хтось із учнів додав: "Дорівнює сумі інтегралів. А що ж таке інтеграл, ми теж будемо вчити?" "Так! А ще й комбінаторику, і теорію імовірностей, і елементи статистики..."Учні аж роти порозкривали від подиву. Так камінь спотикання було подолано і учні уже з непідробним старанням, а цілком свідомо взялися за освоєння основ наук. Тож, коли через деякий час у школі розпочалася фронтальна перевірка, я не дуже й злякалася, коли до мене у перший же день звернулися: "А ми до вас в 11-Б!" Хоча тривога все ж була, адже могли почати й з легшого 7 чи 8 класу. Хоч в душі і тенькало, та я вже вірила учням, що вони мене не підведуть. Так воно й сталося. А тут ще й провіряючі в кінці уроку, хоч і не забули зазирнути в учнівські зошити, пройшовши між рядами, та потім подякували і мені, і учням за хорошу роботу. Я знесилено опустилася на стілець, а учні обступили мене і почали заспокоювати, що все ж гаразд. Звичайно всі вони успішно закінчили школу і знайшли свій шлях у житті. А я їх усіх пам"ятаю і часом згадую, надіюсь, що й вони мене теж не забули...
ID:
903985
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.02.2021 18:17:04
© дата внесення змiн: 07.02.2021 18:17:04
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
