Була в мене знайома,
Злорадна, як сорока...
Усіх вона повчала,
До того ж ще й скрипіла...
Хоча молилась Богу,
Та часом і грішила...
І лаялась нівроку,
Але бувала й мила...
Були такі хвилини,
Коли вона мовчала,
Тихесенько сиділа,
Очима лиш моргала...
Коли ж була сердита,
То голосно кричала,
На всіх зверхньо дивилась,
Й зубами скриготала...
Бувало,як з просоння,
І злилась, і хрипіла,
Тоді уся робота
В її руках кипіла...
А іноді бувало...
Кудись поспішно бігла,
Чому таке траплялось
Мені не зрозуміло...
Бувало у задумі
Вона тихо сиділа,
Здавалося у мріях,
Вона кудись летіла...
Та раптом щось все ж сталось,
Вона немов проснулась,
Терпіння появилось,
Й вона повеселіла...
Тоді і появились
У неї щирі друзі,
Так, ніби народилась,
Вона ніби удруге...
Стала до всіх люб"язна,
І більше не шипіла,
Повагу поєднала
Зі спокоєм уміло...
А потім вийшла заміж
І діток народила...
Жила в любові й правді,
Й людей всіх розуміла...
І діти вже дорослі,
І є в неї й онуки,
Взаємне розуміння,
Ні злості, ні розпуки...
