Вітер дує у віконце,
Горобці марні на сонці,
Кицька мліє у тіньку,
Дід напився у шинку.
Взагалі, на дворі літо,
Спека страшна, важко жити,
Час сидіти у ставку,
Чи дрімати у садку.
Так, в однім селі Херсона,
В хаті тітоньки Альони
Та старого Ібрагіма,
Знеслась курка, з ім'ям Фіма.
Фіма тужилась три дні,
Десь під піччю, в глибині.
І нарешті якось знесла,-
Золоте яйце принесла.
За яйце старий узявся,
Мив і тер, - ледь не лизався,
Та крутив його в руках,
З диким поглядом в очах.
А стара його, Альона,
Ледь посьорбавши бульйону,
Із тремтінням підвелася,
І до діда подалася.
Там, яйце в старого взяла,
У руках порозглядала,
Почала його катати,
Якусь пісеньку співати...
Дід яйце до себе тягне,
Зрозуміти, старий, прагне:
Чи воно усе зі злата?
Чи будуть вони багаті?
Але ж бабка не дає,
Ледь до роту не бере,
Те яйце так душу гріє,
Що від нього тіло мліє.
Міцно дід яйце тримає,
З рук його не випускає,
Тихо виє і радіє,
Бо у нього є надія,
Що за це яйце він зможе
(Друг в шинку ще допоможе)
Три відра горілки вкласти,
І щоб ласти там не скласти.
А у бабки своя мрія,
Коли стала ця подія:
Накупити ковбаси,
Блузку, ліфчик і труси...
Виглядало це жахливо:
У кімнаті, несміливо
Ряба курочка стоїть,
Усім пір'ячком тремтить,
Бо її господарі,
Поробилися дурні:
З диким поглядом в очах,
З золотим яйцем в руках,
Тихо виють і співають,
З рук постійно видерають,
Ледь до рота не беруть,
Труть штанами і шкребуть...
Почали об стіл лупити,
Щоб шкарлупу відділити,-
Подивитись на жовток
І помацати білок.
Може також не прості?
Може також золоті?
Бо тоді всім буде щастя,
І життя, нарешті, вдасться...
Так півдня яйце лупили,
Об усе, що в хаті били:
Стіл, стіна, поріг, вікно,
Та не тріснуло воно.
Так, під вечір, притомились,
За столом, на стільчик всілись,
Вже яйце на стіл поклали,
І, мабуть, засумували.
Курка всілась на порозі,
Закуняла там невдовзі.
А з під печі тишком-нишком
Гордо вийшов миша Гришка.
То була брутальна миша-
Не любив у хаті тишу.
Був різкий, навіть грубий,
Бо не мав передні зуби.
І його це дратувало,
За живе, мабуть, чіпляло,
Що із нього всі сміялись
Та беззубим прозивались.
Але мав міцнющій хвіст,
Яким він, зламав би міст,
Бо хвостяра той потужний:
Чорний, довгий, сильний,пружній.
Мав хутро потерте, сіре,
Що місцями підгоріле,
Вухо порване в ганчірку,
Замість ока - чорну дірку.
То була страшна істота,
Викликала жах, бридоту,
Співчуття і здивування,
І, мабуть, ще глузування.
Цей яскравий персонаж,
Довершив весь антураж,
Що у хаті тій робився,
Бо прийти не забарився.
Через зуби смачно сплюнув,
Сірника до рота всунув,
І повільно, в бік від стін,
Підійшов до столу він.
Швидко видерся на гору,
Бо почув запах Кагору,
Що на стіл старий розлив,
А помити - не помив.
Потім стіл уважно нюхав,
Через це старих не слухав.
А вони знов гомоніли,
Про яйце все говорили:
"Що з яйцем тепер, старий?
Ти ж, неначе, не дурний?
Може так в ломбард здамо?
Чи на ринку продамо?"
Дід на це її говорить,
А в самого пальці зводить:
"Розумієш, що городиш?
До сказні мене доводиш!
Ми коли жовток дістанем,
То багатші вдвічі станем.
Шкарлупу ми продамо,
Та білок з жовтком здамо.
Так заробим купу грошей,
Повну торбу, наче вошей.
Заживемо неначе панство,
В нас буде окреме царство!"
Поки так він це базарив,
Наче грім у стіл ударив,
То Гришко хвостом махнув
І яйце неначе здув.
Далі все як у кіно:
Полетіло у вікно,
Пронеслося крізь траву
І втопилось у ставу.
А Грицько Кагор злизав,
Діду дулю показав,
Стрибнув вниз, додому втік,
Наче привид: був і зник.
Дід не плаче - дід ридає,
Так образа допікає!
Баба виє, як скажена,
Верещить, мов навіжена.
Фіма це спостерігала,
І по-трохи "прозрівала"
Потім знесла їм яйце-
Вже просте, не золоте...
А сусідський хлопець Коля,
Що мочив старим забора,
У ставку ловив карася,
І в думках хотів Парасю.
Та коли це все набридло,
До печінки остогидло, -
Він труси із себе скинув
Та в ставок геть голий стрибнув.
Дониринув до дна, щось хапнув,
А як виплив, то аж крякнув:
Золоте яйце в руках
Манить так, що просто жах...
Після цього він "піднявся",
Скарб продав, за бізнес взявся,
Вже Парасю має він,
І в душі неначе дзвін...
Маячня в цій казці повна,
Мозок пухне, як бавовна.
Але все ж мораль тут є,
Думкам напрямок дає:
Маєш щось, що доля дала,
В твої руки передала?
Те від чого ти радієш,
Чи в думках таємно мрієш?
Так це шанс тобі дістався,
Шось змінити шанс надався.
Скористайся, не барися,
У майбутнє подивися.
Краще взяти і зробити,-
Потім, нити чи радіти,
Ніж себе за страх картати,
Час минулий проклинати.
ID:
903870
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.02.2021 17:22:49
© дата внесення змiн: 27.03.2023 19:48:13
автор: jogasan
Вкажіть причину вашої скарги
|
