Іній срібло на гілля́ розвішав,
Забриніло сумом в мертвій тиші.
Я без Вас, звичайно, стала інша –
Сніговієм сипалися вірші…
Кригу день той у душі залишив,
Намагалась повнитися ніша –
Та рубець на серці в тузі більшав,
Одинокий сніг валив густіший.
Ревно я молилася в узвишшя,
А чомусь ставала все крихкіша,
Біль у серці не тривожив більше,
Але так і не ставало ліпше…
Рік за роком кожен з нас старішав.
Спомин серця – нашу білу вишню –
В срібній нитці іній долі вишив.
…Так і квітне у весняних віршах.
