Бувають дні ніжніші ніжності земної,
Світліші сонця і чистіші джерела,
Які плетуться в стрічки щирості людської,
Спадають в світ з вінків любові і тепла.
Душа віночки ці щоранку одягає,
Біжить життям, неначе мавка лісова,
Така щаслива, щасливішої немає,
Шумлять за спиною пухнасті два крила.
Присяде в полі, що на доленьку так схоже,
Вінок притисне ніжно-ніжно до грудей,
Промовить пошепки: я вдячна Тобі, Боже,
За тих, хто сплів мені вінок з любові цей...
***
