Невже життя в моїм краю,
Буде ставати гірше й гірше,
Наче над прірвою стою
І тихо Господа молю:
Моя молитва - мої вірші.
Я покладу в рядки думки,
Скропить сльоза білі папери,
Німими пальцями руки,
Тільки в одній - моїй манері.
Про мрії розкажу свої,
Про біль і втрати та невдачі,
Душа над аркушем заплаче:
Сховає дощ сльози мої.
Я напишу свою молитву,
Про Україну - рідний край,
Про жах війни, про поле битви,
Про український коровай.
І про людей, і про кохання,
Як нам співають солов"ї,
Про першу зустріч і останню,
І про щасливі дні свої.
А як писати про поразки,
Про смерть і сльози матерів,
Та про дітей, що наче з казки,
Пірнули в пекло тих боїв.
А як про зрадників сказати,
Що Україну продають,
Як душу словом лікувати,
Коли в ній рани заживуть?
Так і пишу - сміюсь і плачу,
І мріями з людьми ділюсь,
Я вірю, Бог мене пробачить,
Що я до Нього так молюсь.
Галина Грицина.
Дякую за відгук, мені приємно.
