хтось бовкнув в нервовому зáпалі:
"життя - то весь час боротьба".
змішав всі придумані фабули,
тепер тобі точно труба.
біжиш, задихаєшся, зморений,
хоч виграв всі битви, однак,
ці очі, як зáвжди, зашорені -
бо ж війн не бува просто так.
чи треба кидáтися в сумніви?
чи варті всі крайнощі нас?
а що тоді? здатися сýмові?
забути, хто дав тобі шанс?
і скільки мізерно відведено
людині. то просто піти?
чи битись? продертися нетрями
й побачити вільні світи?
отак не звоюєш обмеження -
вони в голові, наче знак,
що можна купити всі звершення,
дорогу до себе - ніяк.