Щоб дихати стало легше -
до біса усе пошли, -
Бо в кожній своїй перемозі і злеті
розкішна ти.
Бо в кожному відголоску минулого
є внутрішнє бажання рости.
Бо кожну слабинку заліпиш похапцем,
але не вилікуєш
Усі свої сльози просіяні і хрести.
Бо коли підупадеш в силі і згубиш щось невимовно світле,
Витече з тебе, як по рейсах з вен,
і раптово згіркне.
Кожне твоє безголосся і втрата
переродиться в щось холодне,
Я обіцяю тобі поділити навпіл сутінки
у безодні.
Я обіцяю, коли лихоманитиме
частіше читати молитви,
Бинтувати кожен сегмент душі,
що болітиме і торкатись лініями,
Кожну з перечень у тобі,
щоб виграти битви,
Всі, що розгорнуті у тобі
під емоціями і стихіями.
Люблю сучасних молодих жінок, вони( в більшості)
знають чого хочуть і як це здобути, (лиш би це не було пустим звуком - красуванням). У вас, Олесю це по-справжньому, а те що хтось там каже - поганий вірш, не пиши, не слухайте, будете писати, будуть і інші, гарні чи не гарні, а справжні - чуттєві.
прочитав мимоволі – мушу тепер прокоментувати:
знов дуже поганий вірш. навіть не розбиратиму. це – жахливо, дуже погано. знов рекомендую вам відпочити, й не мучити себе принаймні рік приблизно