Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Шафрановий степ: Темний силует - ВІРШ

logo
Шафрановий степ: Темний силует - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Темний силует

Йому змалку говорили, що правильно, що ні.
Він жив серед правил; за нього вибір робили.
Був начебто на свободі, і водночас – в полоні.
Його за своїм ідеалом сховали, маску зодягли.

Холодний погляд. Волосся, кольору воронячого крила,
Переплетене стрічкою, сріблом розшитою.
Під супровід вітру звучала-вилась в руках струна
За горою, туманом оповитою.

Білий силует, мов місячне сяйво,
Наче намальований пензлем талановитого митця,
І кожен рух міг би вважатися досконалим.
Спалаху громовиці подібний блиск його меча.

Живий еталон, описаний у книжках.
Гордість батька. Майстерно викована зброя.
І не бачив ніхто ні сліз, ні усмішки на вустах.
А проте, хто зміг би назвати його героєм?

Усе вела іншими запрограмована мета.
Та наче ніколи він і найменшої помилки не зробив.
Прямо у встановлену мішень летіла його стріла,
Проте того зустрів, хто це із закритими очима повторив.

Усе змінилось ще до того, як почули один одного імена.
В кристалах льоду сонця промені відбились.
Мов наслідок і причина. Висота й глибина.
Здавалось, випадково тоді їхні шляхи перетнулись.

Темний силует так часто відтоді був в полі зору.
Лунав його дзвінкий сміх, флейти мелодія.
У очах горіли зорі. Він чекав нового сходу.
Той ієрогліфи сплітав в свою історію.

Він власну біль ховав за сміливими словами.
Усім відому правду так легко говорив.
Істиною тенета руйнував, поки інші мовчали.
Його вогонь сотні свічок запалив.

У нього все відібрали, а чи показали:
Той з самого початку нічим не володів.
Чи повинно бути не так? Нікому щастя не обіцяли.
Рана того, хто з зусиллям все про помсту шепотів,

Кого так довго братом називав, хто себе картав, 
Що свій дім та батьків захистити не зміг,
А тепер меча тримати не здатен. Надію втрачав.
А з нею – весь сенс. Він програв цей бій.

Перед ним не постане навіть на мить 
Те, що вчора лишень здавалось звичним.
Собі пробачити не міг, ненавидів кожен новий схід,
Який нагадував про те, що назавжди зникло.

Він наче знав, що нічого не вдієш, не вірив у диво.
Та все просив допомоги у того, хто через силу,
Навіть тоді говорив: «Порятунок можливий»,
Хто намагався зберегти для інших своє світило.

Згодом він просто забув про слабкість тимчасову.
Знову взяв до рук зброю: оголосили війну.
Нарешті міг поквитатись з тими, хто кров пролив над рідним порогом,
Але не знав, хто і яку заплатив задля цього ціну.

Темний силует із флейтою у руках 
У колір багряного заходу трави фарбував.
Тоді ніхто не помітив, що не має при собі меча.
Навіть так половину ворожої армії той власноруч здолав.

Під супровід останніх нот він чув, як кричали про перемогу.
Зграя ворон над полем відбилась в його очах.
Розвівались вітром темне волосся і стрічка червона.
В ту хвилину щезла усмішка й заніміли вуста.

Він не розумів, чому його героєм називали,
Адже, як кожен інший воїн, той вбивцею став.
Все дивився на зброю, що на сонці блищала,
Він вперше, що далі робити, не знав.

Повернувся згодом до місця, яке колись домом вважав, 
Та на якусь мить піддався ілюзії, що нічого не змінилось,
Все, як раніше, але це було зовсім не так.
Нічого зі спогадів, окрім хіба тих глибоких озер не лишилось.

Він пам’ятає ніжний лотосу цвіт,
Пісні, що їх ніхто не чув, паперові ліхтарі,
Невеликий місток, у воді - небесна блакить,
Тепер видавалось, наче бачив це все лише уві сні.

Так швидко проминули ті численні безтурботні дні.
Він хотів, аби думки туман оповив чи сніг запорошив
Та від реальності втекти, проте здаватися не смів.
Як колись, сидячи у човні, зустрічав новий схід.

Музикою висловлював те, про що мовчав,
В тих же нотах відповіді шукав. Сам з собою змагався.
А за його усмішкою ніхто й не помічав:
Він просто далі жити намагався.

Зі словами виступав, що інші слухати їх не хотіли.
Тепер не боялись комусь заперечити і навіть ладні пролити невинну кров.
Вони за більшістю ішли, а той сам волів робити вибір.
Цікаво: де він стільки сили віднайшов?

Вони колись сховались за каменем темного силуету,
Що лиш з флейтою у руках розкидав по землі червоні квіти,
Який начебто здатен вистояти у бою із самою смертю
Та, здавалось, може кинути виклик цілому світу.

Той героєм, генієм був, поки їх захищала його стріла,
Що не знала промаху, у темряві розрізала найтоншу струну.
Тепер казали: нічого не варті сина наймита слова,
Хто з собою не носить меча - зійшов із правильного шляху.

Фрази ці з усіх сторін гарячим воском обпікали
Під вогником свічі, що й під дощем не згасала.
І він не чув шелесту трав за сильними вітрами –
Голосу дівчини, яка шрамом колись на його тілі стала.

У неї в очах – блиск від сліз; мов квітка, вона,
Що її пелюстки у перлинах роси.
Але ж, окрім нього, ніхто не спорудить човна.
А чи можливо, коли не видно уже берегів?

І він не чув, як десь, зовсім поруч, вились-звучали
Нитки металеві, які по ноті збирали
Двом лиш відому мелодію, що в одне заплітала
Непідкорені лінії хвиль та льоду прозорі кристали.

Не бачив того, хто волів допомогти
І, не знаючи його правил, слідом за ним іти.
Той не помічав, а чи не зміг відповісти?
Він будував стіни, руйнував останні мости.

Попри все, тільки один говорив, дивлячись просто у вічі,
Намагаючись зрозуміти, що заховано у темних зіницях,
Отінено віями досі прекрасного, проте блідого обличчя,
Що колись дарувало світло, самого Сонця яскравіше.

Він – без вини винний. А за докази правили слова,
Якими вони себе виправдали, яким так легко повірили.
І ось: його смерть – найважливіша, здавалось, мета,
Та проти нього одного усі стріли націлені.

А він міг небо розбити, запалити нові зірки ,
Увесь світ поставити на коліна перед собою.
Ієрогліф свого імені викарбувати на віки,
Барвами наділити сліпого , з пісні виковати зброю.

Але навіть йому не під силу повернути час назад,
Стерти те, що вивів власним пером,
Після зими знову відновити листопад,
Реальність обернути звичайним сном.

І він за себе слабшим програв:
Їх зберегти колись собі обіцяв.
А останнього удару той завдав, кого братом називав.
Він для наступної історії своєю пролог написав.

Мов у воді, побачив навпроти у світлих очах
Власну рану, флейту в своїх руках,
Стрічку червону та усмішку на вустах
Для того, у кого сльози – кришталем по щоках.

Ставав все більш нечітким білий силует, що перед ним,
Якому цю помилку ніхто не пробачить.
А за мить - він вороном чорним з гори,
За секунду – вже нічого не бачить.

Воїн з попелу: згас назавжди його вогонь.
Найвидатніший герой чи найстрашніший ворог,
Але людина: рука його – не крило,
І політ не до неба, проте додолу.

На тій горі, туманом оповитій, колись оголосили війну,
Там кричали про перемогу, згодом – святкували смерть
Того, хто для них, ступивши крок вниз, свою заглушив струну.
А могила його серед її високих скель.

Та минув вже майже десяток літ.
Біля підніжжя досі тиха мелодія звучить.
Під її супровід дерева вкотре покрив білий цвіт.
Хтось мовою нот щось питав у того, хто все мовчить.

ID:  899555
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 28.12.2020 18:08:19
© дата внесення змiн: 28.12.2020 18:08:19
автор: Шафрановий степ

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (233)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 29.12.2020 - 09:50
Темний силует... Якась темна, не розкрита тема вірша.. Чому воїну, який переміг ворога, йти і кидатись із скелі?! Не зрозуміло.. friends
 
Шафрановий степ відповів на коментар Ольга Калина, 29.12.2020 - 19:25
Я намагалась описати зламану особистість після війни, яка старається жити далі; ставши героєм, за яким сховалися тоді, згодом наречений ворогом, адже не йде сліпо за усіма, продовжує шукати правди.
Видно, недоописала. Що ж, дякую за увагу.
smile
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: