Дорога, сонце, вітер лоскотить обличчя,
Ідеш наяву, а враження, ніби кожен крок сниться,
Від зими до зими, від зими до зими,
Як плоди з дерева, сніжинки з неба струшуються,
А ти той, хто придумує кінець для казки,
Як дике серце поміж душами.
Коли перестаєш милуватись квітами,
Пора попіклуватись про своє самопочуття,
Божевільна! На Землі, а думки блукають між планетами,
Благословенний, хто ще добро шукає поміж зла,
Надихає саме життя, новий день пробуджує від сну,
Любить білосніжну зиму, так як і зелену весну.
Не дозволяй забороняти нікому тобі
Відчувати те, що ти відчуваєш!
Хіба ж не в цьому повнота життя,
Унікальну суть якого ти сам пізнаєш?!
Карта шрамами намальована на серці - твоя дорога,
І вона скінчиться в кожного в коханих на порозі.
Ми десь зустрінемось, біля одного джере́льця,
Де утамувати спрагу з іншими зупиниться і дике серце.
26.12.2020
Щиро дякую вам, Галино.
Я ще сама для себе повністю не розкрила суть цього твору...хоча цим він мені чомусь здається привабливим
З Новим Роком наступаючим вас, всіх благ, добра
Рада, що вам сподобався твір.
доброго бажаю
