Полину знову у дитинство -
У зим, засніжені стежки,
Життя матусі - материнство
І батька руки... ох, думки!
Летять, мов коні - не спинити,
У теплий дім, де все було -
І сміх, і радість - мить пожити,
Єдину мить... щоб ожило.
Зимове свято - Миколая...
Чаклунка ніч у світлі зір,
Де вся малеча знов чекає
Чудес господніх з дивних гір.
Не спиться - блимає ялинка,
На ній горішки та грушки,
І пишне ябко - соковинка,
В цукерках світяться гілки.
На чубку янгол щось шепоче -
Здається молить молитви,
Пташа скляне співати хоче,
Де тулять зайці голівки.
І пахне в хаті так, Різдвяно,
Матуся спати всіх вклада,
І перша зірка ось загляне,
І перша віхола гуля.
У шибку стукають сніжинки,
Немов голосять: - Засинай,
Ведуть свої, смішні обжинки,
Їх заколише Миколай.
І лиш над ранок все минеться,
Смаком наповниться душа,
Світ подарунками вдягнеться,
Нап’ється радості з ковша.
Ковша дитинства - дивний подих,
Із зим засніжених - терпких...
Присяду нині знов на сходах
І сніг обніме так, липкий...
