Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Іван Блиндюк: Герой - ВІРШ


Іван Блиндюк: Герой - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 5

Пошук


Перевірка розміру




Герой

– У нього окрема палата. Він може бути небезпечним для оточуючих? – Ні-ні, що ви! Ні в якому разі. Він абсолютно спокійний. Ну хіба за виключенням того, що постійно розмовляє сам із собою, – медсестра явно здивувалась такому питанню. – Його посадили в окрему палату за особистим проханням президента. Насправді президент наполягав, щоб ми облаштували палату найкращою технікою та меблями, але цей наказ ми проігнорували. Не зрозумійте нас неправильно, але йому це все ні до чого. Вони йшли похмурим лікарняним коридором до головної палати лікарні. Ігнат Лаврентійович ніколи раніше не бував в подібних закладах і цей коридор йому нагадував гуртожиток, в якому він жив в студентські роки. Такі ж обдерті стіни, лампочки постійно коротять, блимають, і з обох сторін через кожні декілька метрів двері. Щоправда ці двері, на відміну від гуртожиткових, були масивними і замикались на, здавалось, незламний замок. Коридор впирався в ту саму палату. Медсестра кивком голови підтвердила, що саме тут і сидить наш пацієнт. Ігнат Лаврентійович глибоко вдихнув і сказав «Відчиняйте». В замку зашаруділи ключі, пролунало клацання. Медсестра потягнула двері на себе і вони жахливо заскрипіли. «Просто райські умови для такої людини» – відмітив про себе дипломат. В палаті виявилося ще похмуріше, ніж на коридорі. Ігнат Лаврентійович стояв на порозі з примруженими очима і намагався розгледіти хоч якісь образи в заповненому темрявою приміщенні. – Чому тут так темно? – прошепотів він медсестрі. – Він більшу частину життя провів у підводному човні. Власне сюди його доставили просто звідти, – медсестра першою увійшла до палати і жестом запрошувала дипломата йти за нею. – Від яскравого світла йому ставало тільки гірше, тому нам нічого не залишалося, як щільно затулити його вікно занавісками. Але тут є лампочка, і коли йому стає краще, він вмикає собі світло. Очі потроху звикали до темряви. Ігнат Лаврентійович обережно переступив поріг кімнати і почав озиратися навкруги. Спочатку він звернув увагу на те саме вікно, яке знаходилося просто навпроти нього. Занавіски пропускали насправді мало сонячних променів. Поступово з пітьми почали проступати образи меблів. Під вікном стояв письмовий стіл. Побачивши його, Ігнат Лаврентійович задався питанням, чи адмірал хоч раз за ним працював, відколи сидить тут. Але потім посол розгледів книжку, яка лежала на столі, із закладинкою посередині, і йому стало соромно за такі думки. Праворуч від столу, у дальньому кутку, перекосилася старенька шафа. За її замкненими дверцятами, швидше за все, висів одяг адмірала (якщо йому взагалі дозволялося мати особистий одяг), а зверху на полиці пилилася художня література. Ігнат Лаврентійович підійшов ближче, щоб роздивитися, що читає пацієнт. Книг виявилось не так багато. Всі старі, всі потріпані часом. Брати якусь з них в руки дипломат так і не наважився, а на відстані вдалося розпізнати тільки «Двадцять тисяч льє під водою» Жюля Верна і щось із Хемінгуея. Обкладинки інших були безнадійно зіпсованими. Зверху на книжках лежала тоненька палітурка, схожа на рукопис, можливо щоденник. На секунду посол навіть подумав, що то автобіографія, але вірилось у це слабко. Поруч із шафою, ближче до дверей, на стіні висів стенд. Суцільна дошка із невеликою поличкою знизу. До дошки були прикріплені ордени та медалі адмірала, на поличці лежали грамоти та подяки. Десятки, а то й сотні нагород за майже п’ять років. Ця картина на якусь мить ввела Ігната Лаврентійовича в ступор. Він і до того прекрасно розумів, яка честь йому випала сьогодні, але тільки зараз вдалося усвідомити це повною мірою. Тим часом медсестра обережно будила пацієнта. Його ліжко стояло біля протилежної стіни, ліворуч від столу. Воно виглядало достатньо комфортним і, що вже точно, відносно новим. «Хоч на це не поскупилися» – подумалось дипломату. Спав адмірал на диво міцно. Ігната Лаврентійовича попереджували, що застане він пацієнта, швидше за все, сплячим, але сказали бути готовим, що той маритиме і розмовлятиме крізь сон. Говорили також, що в адмірала проблема з концентрацією уваги, що він весь в собі і повноцінного діалогу з ним не вийде. Що ж, принаймні перше попередження не справдилось. – Валерій Карпович… Валерій Карпович… – впівголоса повторювала медсестра, схилившись над адміралом. – Валерій Карпович, у вас гість. Прокидайтесь, Валерій Карпович. Адмірал лежав обличчям до стіни і медсестра злегка поклала руку йому на плече, запрошуючи повернутись. Дипломат відмітив про себе, що вона все робить надзвичайно акуратно: жодних різких рухів, жодних гучних звуків. «Повний спокій і ніякого стресу» – таким був основний аргумент головного лікаря, який змусив Комітет відмовитись від ідеї відправляти цілу делегацію до адмірала і натомість послати його одного, Ігната Лаврентійовича. Пацієнт заворушився. Медсестра відступила на півкроку назад і повторила: – Прокидайтесь, Валерій Карпович. У вас гість. – А? Що? Хто? – адмірала вирвали із глибокого сну і він явно не розумів, що відбувається. – Куди ви мене забираєте? Накази не обговорюються! – Валерій Карпович різко повернувся обличчям до медсестри, кинув швидкий погляд на гостя і заметав очима в різні сторони. – Валерій Карпович, ніхто вас нікуди не забирає. До вас прийшов відвідувач. Знайомтесь, це Ігнат Лаврентійович, – медсестра показала рукою в напрямку дипломата. Говорила вона спокійним тоном, таким, яким зазвичай заспокоюють дітей під час сильної грози. – Ігнат Лаврентійович – посол від Нобелівського Комітету. У нього для вас приємна новина. Адмірал знову кинув погляд на гостя і знову не затримав його на ньому надовго. Його очі бігали по кімнаті, перестрибували з дверей на стелю, на медсестру і знову на гостя. Сам він виглядав напруженим і переляканим, тяжко дихав, навіть злегка сопів. – Натискати чи не натискати? – Пробурмотів адмірал про себе. – Накази не обговорюються! – Не хвилюйтесь, Валерій Карпович. Ігнат Лаврентійович до вас ненадовго. Він дуже хоче з вами познайомитись, – медсестра зробила ще півкроку назад і два кроки вбік, запрошуючи посла підійти ближче. Ігнат Лаврентійович максимально ненав’язливо ступив вперед: – Добрий день, Валерій Карпович! Для мене велика честь познайомитись з такою людиною, як ви. – Він постарався слідувати тону медсестри. Ігнат Лаврентійович мав колосальний досвід ведення ділових переговорів, вмів правильно підбирати слова і підлаштовуватись під співбесідника, проте сьогоднішня ситуація була унікальною. Сьогодні він відчував мандраж, якого не знав уже років двадцять, а то і всі тридцять. Не розуміючи, що говорити далі, і головне, як говорити далі, він вирішив зробити невелику паузу. – Накази не обговорюються! Натискати чи не натискати? – Вчергове повторив адмірал. Його очі так і бігали зі сторони в сторону, а руки міцно вхопились за край ковдри, що вкривала пацієнта до грудей. Зробивши глибокий подих, дипломат продовжив: – Мене звати Ігнат Лаврентійович. Я член Нобелівського Комітету, – медсестра вже представила його адміралу, але виховання вимагало посла відрекомендуватися особисто. – Я до вас з офіційним візитом. Мене уповноважили повідомити, що вас номіновано на премію – Нобелівську премію миру. – З цими словами він ступив ще на півкроку вперед і тепер стояв практично впритул до ліжка. – Прийміть мої щирі вітання! Ігнат Лаврентійович завмер, очікуючи на реакцію адмірала. Той на мить затримав погляд на дипломаті, відпустив ковдру і злегка привстав, спираючись на лікті. Адмірал був все таким же стривоженим і розгубленим, але здалося, що він намагається зосередитися на отриманій інформації. – А? Що? Натискати чи не натискати? – Очі знову застрибали між медсестрою і гостем. – Валерій Карпович, ви пам’ятаєте, що сталося п’ять років тому? – посол був не впевнений, чи йому можна піднімати цю тему, і він запитливо глянув на медсестру в пошуках схвалення. Зовні та не виражала жодних емоцій, в тому числі негативних. Схоже, що Ігнат Лаврентійович був далеко не першим, хто намагався нагадати адміралу про його вчинок. Він мовив далі: – Ви були капітаном підводного човна. Атомного підводного човна. Вам надійшов наказ атакувати. – Накази не обговорюються! – Ви повинні були випустити ядерну бомбу. Ядерну бомбу, ви пам’ятаєте? Це призвело б до ядерної війни! Але ви не випустили її, ви не натиснули на кнопку! – Дипломат перебував у явному захваті від власних слів. – Натискати чи не натискати? – Ви не натиснули! Ви не виконали наказ! Ви запобігли ядерній війні! Ви врятували світ від катастрофи! Розумієте? Тому я тут. Я тут, щоб вручити вам Нобелівську премію і подякувати від імені всього людства за ваш вчинок! – Захвату дипломата не було меж. – Ви герой, Валерій Карпович! Ви герой! Ігнат Лаврентійович замовк. Запанувала тиша, яку порушувало тільки часте дихання посла – він занадто збудився, розповідаючи історію. Розгубленість і переляк зійшли з обличчя Валерія Карповича. Адмірал піднявся на ліктях трохи вище, скинув з себе ковдру і повільно сів, звісивши ноги з ліжка. Ще повільніше він подався вперед, взявся руками за комір піджака гостя і обережно підтягнув того до себе. Їх носи майже торкнулися один одного, а очі опинилися просто навпроти на відстані вказівного пальця. Герой промовив: – А ти б натиснув?

ID: 898037
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.12.2020 13:56:20
© дата внесення змiн: 13.12.2020 13:56:20
автор: Іван Блиндюк

Мені подобається 2 голоса(ів)

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ  пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (451)
В тому числі авторами сайту (5) пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Вікторія Воля, 13.12.2020 - 22:05
give_rose дуже гарний твір і ваше запитання теж актуальне станом на сьогодні! Успіхів Вам і натхнення!
 
Іван Блиндюк відповів на коментар Вікторія Воля, 15.12.2020 - 14:58
Щиро дякую give_rose
І Вам натхнення та творчих успіхів!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Парубок
dashavsky: - Бахур.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Морський
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Довірливий
Рувану Талі: - Мирликий, безвідний, віроснимий
Синонім до слова:  Довірливий
Естет зі стажем: - необпечений життям
Синонім до слова:  Довірливий
Естет зі стажем: - Інфантільний
Синонім до слова:  Парубок
dashavsky: - Батяр. :D
Синонім до слова:  Мама
Світозорянська: - благодатниця, світодайниця
Синонім до слова:  Море
Світозорянська: - Нептунарій, безкраявода, водомир
Синонім до слова:  Гілка дерева
Світозорянська: - відросток стовбура периферійний пагін
Синонім до слова:  Комп'ютер
Світозорянська: - кіберкапище
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Світозорянська: - закупідонити
Знайти несловникові синоніми до слова:  Зажадати(кохання)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Алкоголь
Світозорянська: - первак, бімбер, вино, хміль, спирт
Синонім до слова:  Парубок
Світозорянська: - юнак, молодик, парубчина
Синонім до слова:  Парубок
Лепесток: - Хлопець, легень,молодець, пацан,
Синонім до слова:  Парубок
Світлана Сопронюк: - Легінь
Синонім до слова:  Мама
Олен вчитель: - Неня
Синонім до слова:  Мама
Genyk: - Татинка
Синонім до слова:  Море
Genyk: - Океанородич
Синонім до слова:  Комп'ютер
Genyk: - Всезнайко
Синонім до слова:  Комп'ютер
Сніг_на_голову: - ПеКасик, ЕОМчик)
Синонім до слова:  Комп'ютер
Redivivus et ultor: - Кібермозок
Синонім до слова:  Комп'ютер
Сніг_на_голову: - скринька алгоритмів
Синонім до слова:  Комп'ютер
Redivivus et ultor: - мислемашина́
Синонім до слова:  Море
Сніг_на_голову: - Проокеання суперечливо, але...))
Синонім до слова:  Мама
Світлана Сопронюк: - Ненька
Синонім до слова:  Мама
Enol: - Живородниця
Синонім до слова:  Мама
Сніг_на_голову: - менеродиця, життєдайниця
Синонім до слова:  Мама
Серафима Пант: - Всеосяжниця, горішниця, пестунка
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мама
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Море
Сніг_на_голову: - Солеводдя
Синонім до слова:  Старатися
Пантелій Любченко: - Кректати (від напруги)
Синонім до слова:  Комп'ютер
Світлана Сопронюк: - Пожирач уваги, вікно у світ, щастя юзера.
Синонім до слова:  Довірливий
Світлана Сопронюк: - Здитинілий :D
Синонім до слова:  Гілка дерева
Enol: - Дрин, дрюк, дрючок
Синонім до слова:  Море
Enol: - Рікостік
Знайти несловникові синоніми до слова:  Гілка дерева
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Комп'ютер
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Море
Юхниця Євген: - Обмаль синонімів "моря" поки у нас...((
Синонім до слова:  Парубок
Пантелій Любченко: - Колодоносій.
Синонім до слова:  Довірливий
Сніг_на_голову: - цуценятиподібний :D
Синонім до слова:  Довірливий
Enol: - Обрамлюваний
Синонім до слова:  Довірливий
Svitlana_Belyakova: - Наївний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Довірливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Парубок
Genyk: - Матеріал чолвічий
Синонім до слова:  Вода
Genyk: - Розчинник природний
Нові твори