Відлистопадив тихо листопад,
Відворожила в підворітні осінь.
Липучий іній обсідає сад,
Як влітку спасівку медову оси.
Згорнуло небо стяги голубі
Під гру пеана вітру на сопілці.
А поруч пара сивих голубів,
Мов навесні, цілується на гілці.
Зачудувався ними вереда
І, задивившись в далечінь імлисту,
В задумі ноти славня передав
Сліпому старцю, сонцю-бандуристу.
Тривожно-тужно ще загув в ріжок:
-Узимку, бачте, можна теж любити!
Задрібцював «Метелицю» сніжок
Та ухитрився смуток схоронити.
Задумалась і я на мить,
-Узимку, бачте, можна теж любити!
Будемо завжди у настрої ми,
На негаразди не будемо дивитись...
Повчально і мудро,дорога Валентинко!Щастя Вам,душевного тепла і Божої ласки!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудова лірика!
Тривожно-тужно ще загув в ріжок:
-Узимку, бачте, можна теж любити!
Задрібцював «Метелицю» сніжок
Та ухитрився смуток схоронити.
Лишимо смуток...Будемо зустрічати зиму..Всього найкращого Вам! Нових досягнень в творчості!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудова лірика! 
Яка краса і образність! Печудово, Валечко! 
Натхнення Вам на нові поетичні шедеври! 
