Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Шевчук Ігор Степанович: УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 4) - ВІРШ


Шевчук Ігор Степанович: УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 4) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 4)

Всі, і театр, виходять. Пробігають двоє: Чоловік з сокирою ганяє колами свою дружину. Чоловік з сокирою: Зарубаю! Я тобі навидумую!.. Сиди вдома і ні кроку!.. Я тобі дам видумку! Вільний день!.. (вибігають) Продвигнений до вищого: (вві сні) Хто я — зоря чи миттєвий болід? За мною знов змикається темниця І зуби неудачі рвуть полишених. Запалюйте вогнище вслід. Паліть, паліть — й дивіться в небо вишнє: Що принесе становлення-політ? Лінії світу переморщились в імлі. Події відійшли за горизонти. Голос з вищого: Назвись тепер: вже хто ти? Продвигнений до вищого: Хто я є!? Голос з вищого: Назвись вже, хто ти? Продвигнений до вищого: Хто я є? Він і Вона ( перемовляються) Вона: То що добрим людям робити з ними? Він: (з ясновидінням любові) З тими, котрі політики? Політики — то одрубанці психічні: розпад істинного «я». Про них будуть соромитися говорити, як про це... Нудні, як п’єса ув одному тоні. І заразні. Вони змалку були в зовнішніх справах й не мали часу розвинутися всередину себе — просвітитися всесвітньо. Вони, і з ними людство все, ідуть все далі від природи власної: увага вся спрямована на зовнішнєєєє свідомість — вся назовні, і — все далі від природи внутрішньої. Та тільки вона одна вогненна і єсть. Переливається Божественна форма. А ці хворі, дурні один наперед другого підтримують шалений безум, а з ними журналісти, науковці, вся братія вузьколобих депутатів і президентів, й коментаторів — всі ці, що назовні всю увагу: бо дурні все шукають кругом себе, а мудрий все знайде в собі: і струну Божу! — «Царство Боже всередині вас». Самостійно знайдене — єдина добродійність і благо. Оригінальність! — ось чому сприяти. Оригінальність! — бо безлике не полюбиш. Хто заговорить про політику — лайдак. Вона: (спотикнувшись) Ой, закаблук зломався. Що ж робити? (зметиковує зразу ж) В тебе є пластмасова гребінка? Він: Будь ласка. Вона: (підпаливши, заливає пластмасу і закручує стержень каблука) Ось зачекаєм... і все. Розповідай про те, що мій каблук так перебило... тільки не треба різких переходів, добре? Він: Та ще біда, що всі ці приморожені люди надумали свято любові справляти по радіо, по телебаченню, по книгах. Давай, наприклад, я з тобою стрінуся по радіо, і обніму, і поцілую по радіо. То як? Так і чиновник, що для себе все керує: і скаже серцем, і обніме, і пригорнеться, й поцілує — себе самого. То як? От він доживсь : мені іти його жаліти треба, бо як себе ще й пожаліє, то в духові зруйнує! Нема любові в них: ні Ока Божого, ні слуху. Подумаймо: які тісні обміни духу. Або у театральній залі: давай зустрінемось холодні, як в taxi, і обнімемось, й розцілуємося всі — й об’явимо, що ми з природою в красі; з тією, вбитою... А як обіймеш серце ти моє — Нема нікого! — й цілий світ огненний б’є З джерела серця! Бережім таїну Бога, Оцей прорив до раю. Єдиний знак, що все йде так, як треба — Коли поезію дає нам Небо, — вогонь любові... Це любить світ, невидимий і видимий. Закоханії — елегантні як хмеліючі роялі, і чуткі на виходи — як поети і кішки. Вона: Я ніби тричі народилась за оце, що мовив ти... Як гарно ти летиш до висоти! Як чуєш слово! І нітрохи не втомилась... Ще більш здійма мене один ли голос твій!! Він: Так, про людей багато говорить — недобре. Льоди притягуються від них... вмерзаєш, як корабель у смерть. (змовкають) Вона: Про що ти думаєш? Він: Про те, що ось ти і небо — і більше нічого бажати... А ти? Вона: Я мріяла б за щастя на польотах Тебе з своїх долонь нагодувати... прямо з горняти... І від нещастя пооберігати... Він: (бере за руки її) Ой, як палають твої очі! (мовчить) З тобою любо так мовчати... Це не сказати... Он дивись! хто не кохав — тому ніщо не скаже. (Неподалік пара закохана — танцює молитву безстрашшя і захвату.) ____________________________________________________ ТЯГА МИНУЛОГО Військовий, Вона, Пілот і Подруга Військовий: Встати! Товаришу майоре, встаньте з жінки, одягніться! Та що це робиться з пілотами? (до Неї) Хто ця? Вона: Подруга, на цей раз. Я вже не можу нічого зарадити своєму чоловікові... (до Подруги) Ти б закрилася отам... (Подруга вдягається.) Військовий: (перевертає п’яного Пілота) Завтра зранку зайти до мене в кабінет. Ясно? (до Неї) Його, спецпілота, може втримати в руках тільки командуючий округом. Треба втримати, бо згине. (прощаючись) Дуже прошу, тримайтеся. До побачення. (виходить і виводить Подругу) Вона: Що це так... пахне? Пілот: Я ...випив духи «Христина»... Вона: Ти випив мої улюблені духи?.. випив духи своєї жінки? Ти душу п’єш... Пілот: Хай в пеклі пахне раєм... Я бачу — за тобою всі. Це ви, співвітчизники, жирні смердючі свині, ви нас виштовхнули туди... Ми викидалися на війну — немов кити на берег... а ви забирали в нас квартири — всеодно не вернуться... і як щурі відгризали серця сім’ям, без ножа різали білі груди... і — били вікна новосельцям-чорнобильцям... Вона: Прошу тебе, отямся, кому ти доводиш? Пілот: Ти думаєш: це я з жінками живу в постелі? Це «чорні тюльпани» прихиляються, мене втягує туди... в проміжність і у прірву... накрило поцькою. Це їхні душі — через мене... Вони мене — одного живого!! — обсідали роєм, коли я назад... аж черевом черк-черк — внизу гори, а на шию — горе... літак повзе... Чорне горе! А тут на чорних автомашинах... розумники... ...Вони ту, у повітрі. Тоді не нажились... Кричать... «Мені двадцять років!» « давай!» «за мене!..» ...Що ви бачили? Що ви знаєте? Ви не хочете знати... Входять два сини його: Старший син (15 років) і Молодший син (12 років) Старший син: Тату, ти казав, що пілоти — сини майбутнього, і солодко, і трудно ними бути? Пілот: Сину, не всім сидіти по затхлих квартирах... Комусь треба в свій час робити і небо, й свій дух... Особисту! сміливість — ніхто не відмінить і ніколи... Дух не питає, коли кудись клепає.. Що авіація і космонавтика? Як кажуть: « Хай льотчик клепле крила, а ми — його дружину...» От це страшне — люди! Ти бачиш, я спиваюсь... кругом усі такі... Зломила ноша якусь пружину... І хто кому потрібен? Старший син: Тату, а чи точно, що пілоти — сини майбутнього?.. Тату, яж так мріяв... за ким же майбутнє? Пілот: Зараз не знаю. Ледь загавронишся — життя мовчазно обганяє... Відбирає жінку, потім — пояснює... Думайте ви, мої орли... Молодший син: Мамо, якщо ви розійдетесь, я буду з тобою, бо батько — ненадійний. Це кошмарний сон. Я боюсь. _____________ Він і Вона Вона: В мені клітинка кожна закричала! Мені тебе усе життя не вистачало! Я не жила! — на свято серця тебе ждала, я ніби знала! І все люблю — в тобі! мені вже світу мало!.. Він: (по-батьківськи) Ти знаєш, оті відморожені, чиновники, побільшують порожнечу... З тих пір, як я тебе кохаю, в яке управління зайду — того чиновника аж ніби струмом б’є. А що його почне водити — він і не знає, мов амеба, котра під поглядом відтанула, робить все, як треба. Таким я став магнітом від любові, що аж на інших хлюпає мій дух — і спада облуда з їхніх очей... Вона: Не треба про життя — то холод... то стремління загасити незрозуміле. А може час вийти коханню з потаємного?.. В тебе сім’я, двоє дочечок, в мене сім’я, двоє синів — А я не можу жить без тебе!! Він: І я не можу жить без тебе... Але природа нас живих з’єднала в вулкан — для чогось... страшно далекобійного і найбільшого. Вона: (по-материнськи, торкаючи його) Коханий мій... коли ми всі були дітьми, наші душі кричали від жаху, що нас ось-ось змішають з брудним життям старших, де ніби щось трапилось з ними, — щось загубили і — задерев’яніли. Й ніби не відчувають, як не по-вравжньому ходять, й однаково мовлять, і роблять одне й те ж , не до місця й часу — як вже все інше — а вони, мов заводні, не бачать весь цей світ... котрий зараз всередині нас і кругом нас. Бр-р-р... І ось тепер, коли ми знайшли себе... коли ми знову стали беззахисними, мов діти — цей світ хоче повторно убити нас! Що ж зостанеться в пустелі життя?.. Він: Кохана моя!.. Та чи було десь покоління молоді, котре в душі не кричало б від жаху, що його ось-ось змішають з брудним старим життям... з цими дядьками-невігласами і обдуреними тітками? А це — цнота всіх молодих, — жах від першого бруду, з котрим до них лізуть пошкоджені і ломають з лютою земною піною на губах, з черв’яками хаосу, що ворушаться в їх аурах! Вона: Коханий мій... не будемо чіпати світ... бо це уб’є наше кохання... І що ми без кохання? Як тоді жити, Боже? Він: Як будемо в серцях єдині — все буде гаразд. Не можна світ грубо ламати. Якщо нам доля суджена надалі жити разом — все так і складеться, — лагідна мудрість виведе. Всі дивляться на нас. Супроти долі не підеш. Бог йде повільно, та неодворотно... Вона: Світе! Звіре! Коли ти вже відчуєш, що робиться в моїм жіночім серці?! Я чую в с е, це — світу рана!! Коли ти вже залижеш? ...Хочеш я скажу, що вдома у всіх нових людей? — Те ж саме!.. Він: Так. І в момент тнлепатеми — емоція відгойдне струми по високій частоті у синій бік й вони по хвилеводах — тіла і душі — підуть так сильно — аж до Бога! — що той, у кого Бог цей є — відчує хвилю жару і мороз по спині! і от людина ця — ще не пропаща... Вона: Каже моє серце: нема пропащих. Ти казав: очі у художників живуть самі собою?.. отак і серце. У кожного під попелом є іскра від всіх захована. А з неї роздмухати мужчину й порятувати його — може тільки жінка... тільки почуття. Він: Я знаю, одна жінка порятувала двох: так і живуть утрьох, одна душа як відривається — дві слабнуть. Вона: Значить, Бог — в усіх і у всьому. Чим вище живуть серцями в любові — всі! — тим ближче Бог. Виходить, наймудріша сила любить всіх... звідки й береться сила!!! Тоді Бог-слово — це слово Космосу і всіх, що люблять і не люблять... Він: Жіноча мудрість із нізвідки — кров із носа. Так б’є у голову вогнем єднання! За це потрібно жить в її тенетах... ...смертельно мудрий — хто дивився в очі смерті, в струну, що обірвалася... Не буде смерті! я тебе люблю! Вогонь все переплавить. Вона: Я вберегла тебе не раз і вбережу усіх, як будем вкупі, це я знаю. __________________________________________ТЯГА МИНУЛОГО Він і Дружина Дружина:(гнівно) Я вб’ю її!! Плесну на очі кислотою! Я... розірву її на частки. Кошмар... Забрати мого чоловіка... Батька двох дочок!.. На виду у всього світу! Що люди скажуть? Діток жалко... Будуть сиротами — заплаканими... (змовкає) За що? Оце-то зразкова сім’я! Ні, не бути цьому! Курва! Заріжу!.. Ножем розпанахаю. Він: Ми любимось! Мов блискавкою вдарені... Це вище нас самих, так Бог схотів... Суд земний — запізнюється за небесним... Та й як любов судити? Це всеодно, що гейзер вогню, котрий не може не тягнутись до Небес... В тобі зараз не стачить сили духу, щоб... осягнути... що буде добре всім, якщо любов — не вбити... Дружина: Ні, всі ви такі... Позарився, мабуть, на сало, на невироблену... жирну... Не бліда, майбуть, і не замучена, не така худа, як я... бо м’ясо не повинно пропадати в світі... а мої кості... дико — все... Він: Ні, це не так... На гнівові не проживеш... Прийде час — ми всі подамо на розводи... Любов буде перекидатися вогнем все більшим. Бо є — любов, а все добре — це її змінний одяг... до вічності... Вийти з тіла людиною, а зійти — богом... Боже мій великий... Вона: Спустись на землю! Один раз живемо. Всі рвуть і рвуть! Він: Ми живемо скрізь. Мало хто знає — що його завтра впіймає. Потрібна лагідність... симпатія... раніш це знали. Атмосфера оточення виплавляє душу! Стихія вогню! ...Одне нестерпно: як статеве стадо захолодило жінок!.. (Входять Дочки, 7 років і 5 років.) Дочка 7 років: Тату, чого ти не ночуєш з нами вдома? А де ти спиш? Він: Я сам живу в іншому будинку. Так зараз треба. Але я щодня проводжу цілі години з вами, доні, правда? Тато хороший? Дочка 5 років: Правда, ти хороший. А ти знаєш, що наша мама часто плаче? Він: Так, знаю, але все стане гаразд. Ви сьогодні ще не малювали? Нумо малювати і говорити. (подає олівці, папір) Візьмем чистий папір...так... Нумо, що вас поведе намалювати? З вами, дітьми, світ говорить як з богами... І я також... (розкладає) Людина має бути неупередженою, як чистий листок... або чисте дзеркало... Що Бог намалює й поведе — те живе, бо чує... Дочка 7 років: Тату, а що таке розвід? Він: Невидимий для ока вогонь ввійшов у мене... і зробив мені розвід — різницю з усім, що холодніше. Думаю, що людям стане ліпше, бо я вмію розавати вогонь. А потім люди цей розвід зображують на папері. Дочка 7 років: Давай ми намалюємо розвід тобі і іншим, щоб він для всіх не був невидимим...страшним. Добре? (малює) Ось — більший тато наш... а від нього дугами перевисає вогонь до інших... ...пече — і вони ворушаться, кричать ... і плачуть... Дочка 5 років: Ось тато — виріс... Роздає вогонь смачний... щоб росли й не плакали... Тату, тепер мама не буде плакати? Він: Я буду добрим вогнем для усіх — і ніхто плакати не буде. Коли люди не приймають цього вогню, то не ймуть віри до любові, і не надіються ні на що, і гинуть. Струміння вогню — це любов. __________________________________________ТЯГА МИНУЛОГО Начальник і Вона Начальник: Що ти за жінка? Не така, як всі, — є хвойди, є холодно неприступні, і є божественні , і є земні, й небесні, а ти — людська! надто земна і вже націлена на Небо! Що в тобі таке зійшлось, що інші десь прогавили? Що за магніт, що ось в тобі він є — і збурення емоцій в душі! — а в інших нема. І як ти чуєш таке саме в чоловіків? Ну, як мені достукатись до серця? Я ж генерал! Я ж тут командую людьми, де ти працюєш. Хай ця бацила начальницька й мене давно вразила, і я вже не зовсім людський. Глянь — навкруги — куди з душею я піду: в профком, в обком, в ці хворі машинні перероби?! Та я ж людина й люблю все людське. Я на тебе гляну — і бачу в іншому світлі себе і всіх... В мені під цим мундиром серце кричить! І я щодня отут це серце гроблю: все те, що люблю — тим, що роблю! Жах! І ти — як з лабіринту — нить порятунку! — не відштовхни й не обірви, ні поглядом, ні словом, прости живи... я, може, ще одужаю й врятуюсь. Ти думаєш — тут хто? О, тут звіриний нюх, фізіологічний, на те — хто єсть, куди. Ми все обмацали життя, знайшли наземні нагороди — і бачимо, що Бог не те щось родить, не там, куди йдемо ми! Зарплата в твого чоловіка велика? — Ми вийшли з тьми — і знов ідем до тьми. Ми плебс! Ми пропітніли, як зуміли... Навчались по війні... Яка там в нас освіта! Не всесвітня. Тай що казати: ми ненавидим ту староінтелігентність, що попереду вперто маячить... Кого обдуриш? Народ? — це здуру можна на годину... Але себе? Чому ми заздримо? В вас же природна є інтелігентність, природжена. А тут п’ятдесят років живуть в містах, та тхне дух той, всеодно остолопи... «Влада»... «ми всіх зваяєм...» Ага, зваяєш, як сам смердиш ще тим... той дух не виженеш... А народ мовчить, інтелігенція мовчить. А де мовчать — там правота... Її чути... вся сила в того, хто не нав’язується, любить і дурних, — тут, ніби, і злості кінець...Здається так... А тим часом темна сила... Але: ти думаєш ці 2000 генералів застреляться? Ага, якби не так. Це я щодня дивлюсь на пістолет... Чому до тебе ходять всі на сповідь? Значить, хоч трішки, а душею бачать. Ти бачиш: на тобі усі сліди, все пекло, мітять всі на серце: на серці стати — значить врятуватись. То ж люди не зовсім дурні: коли найголовніше — метикують! в момент! Отак ти всіх звела: із розуму у серце, у вогонь. Я навіть думаю (ну потерпіть: мислитель..-І.Ш.), що є якийсь невидимий вогонь, куди повзуть інтуїтивно, палаючі в безумі душі, а багатьох — веде, а це, що бачимо ми тут, — шлях вигоряння. О, ми це добре чуєм: дім горить!! І на формальному верху не відають, як вести. Тут вже не гратися пора, пора спасатися! А отакі, як ти — огненні — всі в підпіллі, також не дурні, і це правильно, бо знають більше. І думаю, хто вони, видющі серцем, що знають і вміють ліпшити те, що буде? Вони ж не вийдуть просто так з підпілля, щоб дурні зжерли їх. А, може, кожна добра людина — вже сенситив, півбог? Це ж їх пора настала, невикривлених, незасмічених потоком, пора нової раси?? В мені вже голос був: жінка рятує серцем. Значить, розум без серця єсть ніщо. Це переверне світ. Людськеє серце... Ти думаєш, це я говорю? Це сорок з лишнім років мої рятуються: затиснені...мій дух... Може, це світ старий люди закривають зараз і відкривають новий — серцями? І говорить безпощалний дух...інтуїція... хто палає попереду... Трагічні і веселі люди, котрі літають в небі. Та головні — котрі тривають у висхідних потоках духу... (мовчить мовчання) В моєму серці ворушиться квіт... Це беззахисне, і прошу... Я люблю страшно отаких жінок, цільних. Ось гляну в очі — все сказано... Що в мені горить, чи вигоряє? Нікому знати, то й не треба... При тобі — палаю! Який прекрасний світ можливостями!.. Боже, Боже... Чи я іще до чогось не дозрів? чи що? Я палаю!.. Ох, машина війни... Хай хто зайде, а генерал чита вірші... Ну що ж робити, коли я, як підіймаюсь весь, стаю любов’ю між якихось там рядів, і ритму, і космічних одкровень? Значить, так Бог говорить? Здрасці. Добрий день. Приїхали. До збожеволілих... від ніжності... Врятуй мене! (в розпачі і в сльозах — на коліна впав) Вона: Прошу Вас дуже, встаньте, підніміться... Начальник: Чи щось в мені повинно прогоріти, чи щось... Це понад моїх сил! (на колінах) Нема нічого випадкового, як Бог веде! Це Він мене поставив на коліна. Дурість вигоряє... Дайте мовити, прошу, бо все стиснулось, що й розірветься...від оцього вогню серце. Боже, не треба ні слави, ні неслави. Боже правий... Хто полетів, той полетів навіки... Смерть чи життя — яка це малість... Як ми могли занапастить жінок?.. Я Вас люблю! (рвучко встає) Я знаю, що Ви в почутті сердечному до іншого, а чоловік... Я Вас прошу, дивіться мені в очі... і Ви це бачите: я чесний... Невже я той нещасний, що навік щезне з світу вищих взаємин?? Невже я той нещасний чоловік, Що згине на краю сього порога? Невже, негнівний, і не уздрю Бога— Дива навік? Невже піти на смерть повік готовий, Осяяний правдивим чистим Словом, Все серце віддаючий на вівтар Любові — не розквітне Божий дар? Невже таки загине Божа слава? — Невже в краю пречистої покути, Не стрівши ні любові, ні отрути, Не спалахне — звільнившись — дух розкутий? Невже закриті в Книзі нові глави? Невже, як ти ведеш мене, кохана, Відрине Бог прозрілого — до хлані? Не хочу бути рабом у царівни, А хочу бути вільним — серед рівних!.. Невже од Серця Божого з долонь Ти не хлюпнеш вогонь? Святий вогонь... Вона: Та Ви чудесний чоловік!.. І світять Ваше серце й слово... А все складеться так, як хоче Бог... Ви ж знаєте... Спасибі Вам... _____________ Він і Підпільний всевидець-поет (повільна, особлива розмова — чоловіків...) Він: (тихо) Ти п’єсу написав? Де там жало — заходить в жар? Що ти вчинив... з коханою?.. Підпільний всевидець-поет: (тихо) Вона — загине від ножа. (і — набирається духу) Точніш, від всіх. Все: зчеплюється злочин! Начальник... коти... ножі... Я плакав! Він: (дивиться в очі) Ох, щоб ти не наврочив... Коти, начальники, ножі — було вже у яві... А ти побачив — наперед... у Києві. Голос з вищого: Вийди т у д и і зчеплення спали. Сурмить любов — з боголюдей спадає пиха... Він: Хто в пеклі побував — будить не стане лиха... Їй-богу. Я хату й все віддав — крім книг! З усіма лад. Підпільний всевидець-поет: Сонячні аури нехай дозріють тихо. Він: ...Не знав, що жінка і любов — понад усе. Що ради жінки залишив би я роботу... О, як в любові відпадає злість і пиха!.. Любов — це більше, ніж боги!.. Підпільний всевидець-поет: Сонячні аури нехай дозріють — тихо... Тоді все зміниться. Тільки тоді вашу любов врятують — все і всі — ніяка інформафція більш не щезає...літає... жде підсилення... щоб дати тягу... То ж можуть і убити. (мовчить) Перший порив до чистоти — Як перша ластіка — весни не робить. Плодам є час дозріти. Вас можуть врятувати тільки всі, І ви — усіх, любов’ю і спокоєм. Сонячним аурам потрібен спокій, Потрібна тиша чистоти Буття. ...Ну, я — у п’єсу: пішов потік, Вже борються телепатеми, — Бог наближається... (виходячи) А ти — іди в життя. Вкорочуй злості вік. Так більше ми пронижемо любов’ю. (зникає) ( Продовження цієї поеми 90-го року — буде далі)

ID: 896861
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 01.12.2020 17:01:55
© дата внесення змiн: 02.12.2020 16:11:09
автор: Шевчук Ігор Степанович

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (73)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Локдаун
lionet: - [i]Локшина[/i] даунам
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Синонім до слова:  Локдаун
mirmak: - карантин
Синонім до слова:  Старатися
Genyk: - Налягати
Синонім до слова:  Забути
Genyk: - Вимкнутися
Синонім до слова:  Локдаун
Genyk: - ЗЕПРЕЗИДЕНТ
Синонім до слова:  Забути
НАСТУРЦІЯ: - Збайдужіти́́
Синонім до слова:  Забути
Svitlana_Belyakova: - відболіло
Синонім до слова:  Старатися
Svitlana_Belyakova: - йти цілеспрямовано
Синонім до слова:  Вода
Svitlana_Belyakova: - Прародителька
Синонім до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'тати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'ятати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Старатися
Катинський Орест: - Прагнути
Синонім до слова:  Вода
Катинський Орест: - Вовня
Синонім до слова:  Старатися
Г. Орел: - Пнутися.
Синонім до слова:  Новий
Г. Орел: - Неношений, незаношений, незатертий.
Синонім до слова:  Колектив
Г. Орел: - За'пряг, одноза'пряжці.
Синонім до слова:  виноград
Г. Орел: - Винодар.
Синонім до слова:  Плед
Г. Орел: - Теплоохоронець.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Старатися
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Вода
dashavsky: - Купіль
Синонім до слова:  Сніг
Г. Орел: - Вода "в зірочку".
Синонім до слова:  Вода
Г. Орел: - Питво
Синонім до слова:  Колектив
Данило Київський: - Команда
Синонім до слова:  Вода
dashavsky: - Мокрило.
Синонім до слова:  Сніг
dashavsky: - ЗИМОВИЙ ПУХОВИК.
Синонім до слова:  Колектив
dashavsky: - СОБУТИЛЬНИКИ
Синонім до слова:  Вода
dashavsky: - Н2О
Синонім до слова:  Новий
Genyk: - Незвиклий
Синонім до слова:  Колектив
Genyk: - Упряжка
Знайти несловникові синоніми до слова:  Новий
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Колектив
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Зупинівка
Юзько Лія: -
Синонім до слова:  Вода
Redivivus et ultor: - спраговтамовувач гідратооксигенний
Синонім до слова:  Вода
Ulcus: - хлюпотиння, киснеплин
Синонім до слова:  Вода
Святослав_: - Плинка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Об`ява, аркушем на поверхні.
Святослав_: - Клеївка.
Синонім до слова:  Плед
Genyk: - Втихомировач
Синонім до слова:  фарбуватися
Genyk: - Хамелеонитись
Синонім до слова:  Плед
Юхниця Євген: - Шаля, укривало
Синонім до слова:  Сніг
Пілілігрим: - Льодопух
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вода
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Сніг
Новоградець: - Водяна пудра.
Синонім до слова:  Сніг
Юхниця Євген: - Холодна манка
Синонім до слова:  фарбуватися
Malunka: - Глазуруватися фарбами
Синонім до слова:  Локдаун
Svitlana_Belyakova: - Безвихідь
Синонім до слова:  Сортування
Svitlana_Belyakova: - Вибраковка
Знайти несловникові синоніми до слова:  Сортування
Юхниця Євген: -
Нові твори