На узліссі, під горбочком, мишка нору риє глибшу. Здаля тішилась ставочком, настрій гарний, не полишу. Треба все зробить до діла, хоч й пристала,трохи впріла. Та то пусте, зумію швидко, вхід закрити, щоб не видко. Хто проживає в цій норі, кажуть прийдуть дні суворі. Любий звір прийде - голодний! Хитрий, злющий, геть огидний. Шкода, покинула поле, злякав трактор, землю оре. Тож мусю попрацювати, нове житло змайструвати. Щоб тепленько і сухенько, відпочивала гарненько.
Бігла мишка вздовж стежинки, підбира малі зернинки. - Ой, без запасів пропаду , все в схованочку покладу.
Потрудилася на славу, тішилася, добру справу… Оце я зробила нині, будуть в мене щасливі дні. Напевно все ж збігаю в ліс, туди де клен молодий ріс. Він мій друг - весною втішав, як кріт нору зруйнував. У лісі - шукала їжу, вже й розповіла про біду.
Шур-шур-шур під листям мишка,- О!- раптом знайшла горішка. Радо в нірку повернулась, щурить носик, посміхнулась. Ну, а тепер, швидко вперед… і знов замегтіла між дерев. Вже на мить і зупинилась ,
- Ой,чи я й не заблудилась?! На двох лапках, догори ніс, здивувалась,чом такий ліс? Летить листя, де ж красень клен?Угледіла - поруч ясен.
-Це ліворуч, – пропищала-, - Мабуть трішки заблукала. Враз округлилися очі, потемніла гірше ночі. Бачить клена - просльозилась, напівголий – зажурилась. Від відчаю, тихо- тихо,
- Мій кленочок, яке лихо! Жовте листя - це хвороба? Чи коріннячко хтось шкряба?Що сталось, з тобою друже? Я ж тебе, так люблю – дуже.Ти був красень молоденький, деж жупан твій зелененький?
Раптом гілочка торкнула, мишка з страхом позирнула. Шепіт - майже їй на вушко,
- Чуєш, мила говорушко! Не сумуй пора осіння, це природи повеління.Скину вбрання, взимку посплю, навесні розкрию вволю… нове листя зеленаве. Мені сонечко ласкаве, допоможе одягнутись, тож нема чого журитись. А ти мишка молоденька, хоч доволі і хитренька.Та народилась навесні, не пам`ятаєш зимні дні. Дерева - соснові не сплять, а інші - всі голі стоять. Про весну сни, бачать гарні, твої хвилювання марні! А зима прийде - білий сніг, ляже всюди й тобі до ніг. Не лякайся,він розтане,як повсюди тепло стане.
-Ну, провідала, радий тобі.
-Чекай- чекай, тобі спасибі! Що розповів. Та знай що мені… Довелося пережити, добре, що вдалося вижити!
Хоча колотилось серце, мишка повідала про все. Словами її утішав, ледь гілочками колихав.
- Біжи додому вже вечір, холод обійме за плечі! Знаєш так прикро, все це мені та побачимось навесні ! Бувай - бувай,
- гукнув їй вслід. Від смутку в серці наче лід. Вона ж, як нишпорка в лісі, за мить в норі на узліссі. Скрутилася клубочком… в надії… Зустрінемось з клиночком - світлі мрії…. Хай швидко пролетять зимові дні….
31.10.2020р
Ех де моїх три — п'ять років, а то я все тоді любив казку про Котигорошка та Вовчика Братика( битий небитого везе)) Ніно щиро дякую за привітання, Ми залізничники НАРОД ГОНОРИСТЫЙ) Дай Боже Вам здоров'я та натхнення!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00