Вже осінь починалася,
Земля в дощах купалася,
Калина з теплим літечком
На цілий рік прощалася:
Чистенько умивалася,
Під сонячним проміннячком
Із дубом сперечалася:
- Це я – царівна осені,
Хоч і не жовтокоса я,
А ти стоїш, задумавшись,
Старезний дідуган.
Хоч листя ще тримається,
Плоди всі обсипаються,
В густій траві заплутавшись,
Чекають на туман.
Тут осінь аж заохала,
Бо дуб дививсь закохано
На ту рясну калиноньку,
Що сперечалась з ним,
Сказала йому правдоньку:
- Тебе чекає зрадонька,
Калина – твоє лишенько,
Добавить жовтизни.
Та всі глухі закохані,
Усі сліпі закохані,
Бо чути й бачить хочеться
Всім люблячим лиш те,
Чого в житті бажається,
То ж радо все прощається,
І рани швидко гояться.
Пояснення просте:
Кохання!!!
31.08.2012
Ганна Верес (Демиденко).
