"Вміти виносити самотність і отримувати від неї
задоволення - великий дар". Жартував Джордж Бернард Шоу
--------------------------------------------------------------------
Самотній сад укритий покривалом,
Пухнастим срібним полотном.
Закритий сум прозорою вуаллю,
Нудьгу приглушить слабкий сон.
Самотність...надважкий цей стан душі,
Коли душі нема кому відкритись,
Коли з тобою поруч всі чужі,
І все ж повинен ти із цим змиритись.
Мовчить у смутку тихо сад,
Зліта повільно жовте сухе листя.
Він повернути все хотів назад,
Але бажання в тиші всі зависли.
Він свідком був людських подій,
І про життя й любов міг пізнавати.
Неначе поряд них сидів,
Йому могли всі тайни відкривати.
Тепер крізь сон почув він гамір, сміх,
І добре знав, що це йому все сниться.
А сон на вії зрадницький приліг,
Не може він ніяк від сну звільниться.
Солодкий сон все ж треба додивиться,
Почути спів пташок у ранній час.
Примусить серце це частіше биться,
В минуле повернутись є цей шанс...
Прекрасна твоя поезія Надюшо!!! Бути самотньому гірко, та наступить час і будуть зміни!!! Гарного тобі дня Надюшо, сонячного тобі настрою, щастя і любові!!!
Солодкий сон все ж треба додивиться,
Почути спів пташок у ранній час.
Примусить серце це частіше биться,
В минуле повернутись є цей шанс... Як гарно, Надюшо!
Дуже гарно! Прийде весна і смуток розвіється весняним вітерцем...Й відійде від сердечка щем...Спливе самотність з першими струмочками у даль...Розтане на сонці непрохана печпль...
Гарного вечора Вам і натхнення, Надійко!