Багато років разом прожили,
Їх друзями всі вірними вважали,
На двох ділили все в житті вони,
Один за одного немов гора стояли.
Один володар і в усьому повелитель,
Але для друга статусу нема,
Коли людина - друг та ще й учитель,
Було все в радість - літо і зима.
Так прожили вони років немало,
Як вірні друзі - пес і чоловік,
Жили собі, років не рахували,
Хоча в собаки зовсім інший вік.
Як і в людей - роки взнаки даються,
І хоч для дружби не існує віку,
Пес вірив в дружбу, але обманувся:
Не зрадив він, це - не про чоловіка.
Життя не мед - самому жити важко,
Коли на хліб рахуєш копійки...
Лишив у місті друга-бідолашку,
Не глянув в очі - як не подав руки.
А пес чекав, надіявся і плакав,
Дивився в очі тих людей чужих,
Хтось співчував. а хтось сказав:"Собака!
Скільки їх є - породистих й простих".
Хтось хліба дав, а інший налив воду,
Голод - не тітка, та очі друга ждуть.
За вірну дружбу - зрада в нагороду...
Собаки також гіркі сльози ллють.
Яка мораль? Про що тут говорити?:
Собачі очі дивляться в журбі,
Цей чоловік з цим буде якось жити,
Кожен про дружбу цінить по собі.
Галина Грицина.
Гарна поезія, як і вся Ваша творчість. Ще раз - з Днем народження. Многая літа, пані Галино! 
