Для мене наче Храм - моє село,
Тут в мене ніби виростали крила,
Кожну стежину в ньому я сходила:
Тут завжди мені затишно було.
Заквітчене було воно в сади,
Бузковим раєм пахла кожна хата,
Дивні околиці, що на красу багаті
Де верби голови схиляють до води.
Плаче душа - став пусткою цей Храм,
Немає в ньому голосів дитячих,
Над плесом річки чайка тихо плаче,
Не чути вже пісень та сміху там.
Мовчки вклоняюся хатині у журбі,
Що мов старенька мати зажурилась,
З подякою, бо тут мене зростили,
Літати мов пташа мене навчили,
Моя Святине, щиро дякую, тобі.
Галина Грицина.
