очиська знітила зелені -
передчувала цю біду.
ти небезпечніший за мене,
і нащо я до тебе йду?
мені жилося і сміялось,
два роки не було листів
(ледь врятував психоаналіз,
вино й ромашковий настій).
скалічила поштову скриньку,
спалила всі твої сліди.
лишилась лиш суха скоринка,
яку не варто берегти,
здавалось би... та осінь знову
все переплутала немов:
зненацька відбирає мову -
принаймні, хоч одну із мов,
зринає інша мимоволі -
іспанська, пристрасна, жарка...
ти дивишся на мене долі,
немов я здобич надлегка,
немовби я в короткій сукні
сиджу на крайчику стола.
ти зверхньо темні брови сунеш:
'інакше ти б і не прийшла".
а я прийшла - осіння помста,
твій жах із білих колисков.
я думала - прийду і просто
у вічі сипону піском,
візьму реванш і вщерть натішусь:
впадеш на землю, зойкнеш "ріж!"
ти небезпечніший, сильніший.
ти відбираєш в мене ніж.
Чудовий вірш із тих, що «читаються на одному диханні»! Продовжує «продукувати енергію», тобто, вражати читача, хвиля натхнення, на якій написано вірш! Під час читання жодне слово у вірші не впадає у вічі, не виглядає недоречним. Вірш справляє враження міцно скріпленої конструкції, врівноваженого механізму, всі деталі якого діють як частини єдиного цілого згідно з їхнім призначенням. На мою думку, твір – дуже гарний, викликав у мене симпатію з першого погляду.
бачите? ваш нік викликає суспільне обурення. краще б ви назвалися гілкою, бо долька – це що? ніби доленька? я аж тепер здогадалася; але так кажуть не про долю, а про шматочок якоїсь апельсинки тощо
обурення?) жіночко, ви при своєму розумі?) мені так здається, що ви тільки й напрошуєтесь на конфлікт. ви сама - суцільне обурення можливо, ваш нік у мене викликає обурення й алергію, так що? поміняєте?)
а що вам видно, цікаво? чому я повинна читати цих декадентів? ви ж про російських символістів? вони всі були наркоманами, й кожен другий мав сифіліс головного мозку, як ленін
крім того, читати російську поезію – невимовна нудьга взагалі, не лише поезію символістів
ага, це вже привід для критики.
"зелені-мене" – неточна рима. треба: "зелене-мене"; так само й далі там;
дужки в ліриці – неприпустимий цинізм;
"здавалося б";
"немов-мов" римувати не можна;
"надлегка" – паліятив, вимушене. слова з "над" поети застосовують занадто часто, й ніколи не слушно;
"колисков"?
кінцівка – гарна, та правильно: "ножа"
дякую за критику) але ви справді думаєте, я зараз почну правити все те, що написала в пориві почуттів?) я й пишу-то для себе, виключно щоб ці почуття висловити.
ця евфорія мине вже завтра. а вірші – не почуття. вони повинні жити довго. якщо не можна відредагувати цього вірша, можна подумати про те, щоб почуття не ворогували, а резонували позитивно з такими раціональними поняттями, як граматика, поетика тощо
якщо вже чесно, то я за відсутність рамок, що можна прочитати в моєму профілі) і до чого тут "еЙфорія", яка мине вже завтра? вірш було написано 2 роки тому я все ще не планую його якось правити, бо його написано не для того. і знову-таки, я не для інших пишу
евфорія – я пишу це слово традиційно – почуття, що його ще можна назвати радістю творчости. ах, 2 роки тому? за такий час ви просто мусили цього вірша переосмислити й відредагувати, бо це – звичайна практика; а "писати для себе" – це дуже смішно, бо всі так кажуть, коли не мають чим заперечити. пишіть для людей, для історії, для поезії: це не значить, що й вам самій в цій парадигмі немає місця. – чи значить?)