Багряна заграва закрила край неба,
На пару з зорею спускалася ніч.
А в серці в цю пору зібралась жадоба
І гнала від себе тривоги всі пріч.
Жадоба любові плекала хвилини,
У часі чекання збирала слова.
Немає на світі такої людини,
Котра би була сто процентів права.
Та є сподівання, довіра і мудрість,
Щоб визнати, власне, помилку свою.
Та, зрештою, завжди лишається справжність,
Відчуй це душею, - на тім я й стою.
Щоб ніч не бродила по колу в безсонні,
А тиха усмішка блукала чолом.
Щоб поруч сопіння і теплі долоні,
Щоб так до світання за темним вікном.
27.09.20
світлина автора: Валентина Ланевич
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ПРІЧ1, діал.
1. присл., від кого, чого, звідки і без додатка. Невідомо куди; геть. [Микола (співає):> Іди, сину, іди, сину, пріч од мене, Нехай тебе турчин возьме [візьме> (Котл., II, 1953, 25); Вітер мчить шалено із півночі, мов тікає від погоні пріч (Л. Укр., І, 1951, 305)
Мороз бродив по тілі, коли читала твій вірш, дорога Валечко....Тривога закралася у душу, то наче зрив літака з юними курсантами...Він відповідає дійсності...
Майстерно, зворушливо передані всі миті.
Дякую тобі за такий неймовірний вірш. Натхнення тобі і удачі!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00