Поема
«І подає слова по вірі –
Хто саму віру подає!»
1
Син не дасть сил
Коли не стане поклоніння.
За всіх людей Богу поклін кладу.
Слова безвільні, коли то не Дух!!
Довіку буде слово це однині.
Це поклоняюся в одвічній всій людині.
Прости, Безсмертний Боже, чоловіку:
Нема минулого й будуччини одвіку –
Є на віки у серці вічне нині.
Боже, зійди, і Духом й Словом поможи
Забути всі земні знання в розпуці
І мов стрілою з тятиви на луці
Вилетіть серцем в Світло Сина –
і ожить!
Серце, заплач! заплач...
Як від корости,
Крізь добрі руки –
милосердя і жаги,
З любов’ю й до любові – тихо й
просто –
Припасти слізно там
до Божої ноги...
Ми ж огрубіли тут!
І слізки не проллєм
Нечулим серцем.
Ми важкі, як нумізмати.
Святая Діво!
Всепречиста Божа Мати!..
Ти бачиш – лежимо ми
й не встаєм?
2
Порятівнице!..
Ти, що в Огні живеш!
Жінко у Сонці!
І вклонюся,
й в ступні вткнуся!
Ти, що одвіку
у серцях не прагнеш меж...
І опаную себе й Богом ізцілюся!
Ти, що до вічності ведеш,
І полум’ям ізводиш в світло Сонця!
І ангелам вміщаєш охоронцям!
Я кланяюсь тепер й тобі безмеж.
В тобі горю!
І спокій серця у тобі.
І світло Духа і небесна калиновість!
Й свята солодка твого Сонця повість,
Світання успіху під пащами гробів...
Сам Син воскрес!
В юдоль ізніс Життя.
Я став мов палець,
що вписавсь у небо!
Обливсь слізьми,
серцем прилип до Тебе,
Не обрєтаюсь тут
і не вписався в поняття!..
3
Ти –
ти пішла, куди я не зможу прийти.
Ти –
твої очі ісповнені Бога й небес теплоти...
А туди я не можу
покинувши друзів іти
й сам, де ти, я не можу
ніколи зайти.
Ти –
це ти,
із очей твоїх – Божі персти:
ти – вершина вершин,
із серця мого калинові мости
й не сягнули ще зір чистоти
і що я кровоточу
й кров’ю cяю – прости
краплі красно лягають:
щоб розбігтись – і перелетіти провал з пустоти,
скажи Ти?
Ти –
це диво, це очі.
В самоті лише краще іти.
І то спиною бачу, що мене затопчуть
перейдуть по очах,
де слід перевис, кровоточно
Враз узрів – подаєш серце Ти…
Ангел скаже: «А, я його вже простив...»
а мости не сягнуть ніяк мір правоти
якщо й вирвать весь світ …
єсть Ти –
я не в силі до серця, де Ти, щоб зійти!..
4
Се слово світлиці
єсть гірниця
і відійдем
і ще душа заплаче про Едем
і схоче хоч цілунком дотулиться –
до вдягу Божого
душа забуде як жила вночі
звідки зійшла
кому із відсіль
і просто і як вперше подивіться:
хто вас вдиха на правому плечі?
повагою любов’ю промовля
безгучно
Бог? чи жінка з немовлям?
білизна?
гірниця?
чи є святим плече?
не ворухніться – вічний вдих втече...
не ворухнімо в Богові жінками
душами, долями, тілами
не погордуймо в гірницях жонами
душами, долями...
Бог з нами
світло з любов’ю відійдем
в вишній Едем
29.12.2003
