Білі туфлі, сукня біла
були на мені,
Коли я тебе зустріла
якось навесні...
Ти дивився очманіло
на мене й вбрання...
Моє серце заніміло
з того часу й дня...
Зустрічатись почали ми
тієї весни...
Про життя ми говорили,
там, біля сосни...
Вечори змінялись днями,
сповнені тепла...
Все що сталось поміж нами
не моя вина...
Обіцяв ти одружитись
зі мною тоді...
Мої очі вже світились,
вірила тобі...
Усю весну і все літо,
як на парусах...
Дарував любов і квіти,
як у диво - снах...
Білі туфлі, сукня біла,
жаль, не на мені...
Твоє з іншою весілля
в ці осінні дні...
Я образу проковтнула,
стояла німа...
Була смуга в житті біла,
а тепер сумна...
Та не буду заважати
я їй і тобі...
І зумію біль втримати,
і печаль в собі...
Всі печалі мої й болі
віднесе вода...
Щастя я знайти зумію,
я ж ще молода...
Дякую,Ніно! Отож,згадала баба,як дівкою була, та й вірш на одному диханні написала...Може хтось посміється, а хтось може й заспіває, та й молодим про старість нагадає...
Дуже гарно!. 
Мабуть застільна пісня буде. Можливо хтось і заспіває. 
