Ось серпень літу мовив: до побачення!
Воно пішло, а дощик сльози лив,
Він плакав і просив: літо, пробач мені,
Це ж я цю осінь в гості запросив!
А літо ще оглянулось замріяно,
Промінням усміхнулося з-за хмар.
Воно ж бо знало, що зима завіє теж,
Жовтогарячий осені пожар.
Але як прийде дівчина - весна,
Така красива, молода і юна,
То разом літо, осінь і зима,
В танок підуть під її дзвінкі струни.
Тоді життя по-новому розквітне
І літо всіх зігріє досхочу.
А дощ заплаче струнами по вікнах,
Життя іде та кроків лиш не чуть.
Галина Грицина
