Наскрізь пронизана вітрами,
Теплом ласкава в вишині,
Вона нагадує нам маму,
Усім як є – тобі, мені.
Її ланами часу коні,
Завжди везли то хліб, то кров,
То пісню в сонячних долонях,
Розлуку, зустрічі, любов.
А зараз ось на перехресті,
Стоїть і дивиться на нас.
В очах – зажура. Перехрестить,
Бо днів шалений тулумбас :
Одні роз`їхались світами,
А інші – кожен сам собі,
На політичному татамі,
Зелені, біло-голубі…
Від кого ж радощів чекати?
Що в День народження ми їй,
Сказали, хочемо сказати.
Матусі, Матері своїй?
Пробач. Ти будеш вічно жити,
Твоя краса, неначе птах,
Русяві коси – стигле жито,
Дніпро синіє у очах.
Ми, мабуть, нерозумні діти,
Бо не збагнули (нас прости)
Що Ти одна у нас на світі,
Одна у нас на світі Ти…
гарно сказано. Дякую Вам !
