|
Прости мене, матусю, за любов,
Котру ділив тобі і Україні,
Але, мабуть, велів мені так Бог:
Обох любить, мов пісню солов’їну.
Прости, матусю, за непослух мій,
За вилиті й невиплакані сльози,
За все, що я зумів і не зумів,
За всю життєву спільну нашу прозу.
Прости мене за вимушений біль:
Боролась ти з хворобами моїми,
І за терпіння, що несла в собі,
Ладнаючи руками все своїми.
Прости, матусю, за полин-печаль,
Яку пила і п’єш іще і досі,
Що залишилась без мого плеча,
За передчасну сивооку осінь.
Прости мене за ночі й дні в журбі,
Якими частував тебе частенько,
За квіти, не даровані тобі,
Не сказане «люблю» для тебе, ненько.
Прости, матусю, за невинний гріх,
Що я за волю нашу став солдатом,
Потрібну як повітря для усіх,
Болить тобі моя посмертна дата…
Прости мені і цю мою вину:
За біль розлуки, що налив у серце,
Коли пішов від тебе… на війну.
Благаю, тебе, матінко, не сердься!
Прости, матусю, за усе прости:
І за моє довічне вже мовчання,
Що рано довелося відцвісти,
І за твоє згорьоване зітхання.
5.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
ID:
885215
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 06.08.2020 21:53:03
© дата внесення змiн: 06.08.2020 22:02:48
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
