|
Тобі б каву його без цукру і ще такий мінорно-хриплий голос, який би не давав спати щоночі, підкрадався б під ковдру і пальцями рахував би родимки. В тебе їх багато, а отже і насолода буде довга, мученицько-солодка, як ти любиш. Але ти сидиш навпроти нього і поглядом знімаєш вію з правої сонної щоки, а потім цілуєш те місце. Уявивши це, рукою мацаєш губи, бо відчула як його жорстка щетина торкнулась їх. Ти й досі сиділа навпроти, сканувала кожен його контур, поки він стояв біля підвіконня і пив свою каву без цукру.
Тобі хочеться приклеїтись до нього або настільки стати подібною до нього, аби відчувати його вдих і видих, вдих і видих, вдих-видих...
Така іронічна історія життя, що ти просто вже не дивуєшся, просто сидиш у светрі оверсайз з секонду, який все ще пахне секондом, цей запах осідає на твоїх легенях і тобі здається, що у його квартирі усе з того Єврошопу. Ліниво посміхаєшся і стримуєш себе, аби не підійти й не заговорити. Дивно, ти у нього вдома, була у його ліжку, але боїшся протверезіти, хочеш ще залишатися п'яною і втримати цю ніч. А що особливого в цій ночі?
Можливо нічого, майже нічого особливого, він просто порахував всі родимки на твоєму тілі, досліджуючи бліде і таке ніжне тільце. Пальці ковзали плавними рухами, якщо відчував маленьку подушечку, то говорив вголос "двадцять один..." і цілував. Чому ж зараз не цілує?
Можливо занадто...схожа до нього і йому страшно або лячно просто ось так...без страховки, дивлячись в очі віддавати себе людині, яку знав усе своє життя і навіть до цього. Вночі все було таким для тебе неземним і він був .... Вперше дозволив показати свою слабкість до тебе, вперше цілував шию і зупинявся, аби перевести подих, переконати, що це реальність і, якою ж вона може бути приємною...Ти була беззахисна і водночас смілива, дивилась йому в очі, входила кудись всередину, туди, де він сам буває рідко, розклала усі свої жіночі штучки в його душі та просто сіла у позі лотоса. Хитро усміхаєшся і благаєш, аби цей погляд нікуди не дівався, аби він був таким лише для тебе, аби не приховувався і не боявся, бо правда вона ось тут лежить, між вами двома, ти це відчувала. Та правда вже давно ходила між розкиданими книгами та недопитою рідиною в брудних чашках, в зім'ятих його футболках і твоєму платті, в гарячих тілах, в напіввідчиненому балконі, в голих словах і вдихах-видихах, вдихах-видихах, вдихах-видихах.
Прочитавши купу романів, згадуючи ті сюжети, ти сидиш все ще в цьому светрі, який не личить тобі, але робить мініатюрною та по-домашньому милою і розумієш, що він не один з головних героїв, що нема сталого сюжету і навіть така сакральна ніч може відгукнутися аж нічим, ехом, але беззмістовним, бездушним відлунням...
ID:
884691
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.08.2020 00:14:11
© дата внесення змiн: 02.08.2020 00:42:16
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
