Згадалось минуле... Коли
Удвох ми з тобою були.
Там бив з-під землі водограй...
Дитинство- знецінений рай...
Тепер розуміється все,
Та пошта листів не несе
Туди, тогочасній мені,
Що спить на чарівнім руні,
І гадки не має про те.
А літо мина золоте...
Те літо, в якому їжак
Приходить на борщ, хоч хижак.
Де хмари пливуть в далині,
А ти все говориш мені
Про подруг своїх, про життя...
І цьому нема вороття.
Але я тодішня мала,
Як кажуть, іще й не жила.
Якби тоді знати мені,
Що цінність у кожному дні.
Якби розуміти, що ти
Надумаєш в вічність піти...
І стихнуть розмова і сміх,
І літо вбереться у сніг...
А знаєш, я, точно як ти,
Не можу кудись, та не йти.
Й люблю, коли листя летить,
Єднаючи наші світи...
спитайте в діда-гібрида: де там оте все: "зав'язка, кульмінаці, фінал!"
а успіхів вам він зичить, я гадаю, на ниві блокування. тільки от хто наступний
це дуже неприємно, що вам нібито приємно, що воно вас нібито високо оцінило: всі ж розуміють принцип "ворог мого ворога".
шульке, ви вчинили тупо, істерично й дуже ницо, що заблокували нас трьох: ми вас не ображали, і зла вам не чинили. як вам не соромно, га? ви ж знаєте, що блокування – символічне вбивство. от і знайте тепер, як я вас кваліфікую: ( тут був діягноз дрібними нерозбірливими літерами )
Так, це справді було примітивно. Ми не казали, що Ваш вірш поганий, а лише намагалися зробити його ще кращим. Ви хоч переходили за посиланням, яке я дала в коментарях до "Посмішка неба"? У вірші серйозна лексична помилка. Ми навіть у школі вчили що це слова-пароніми.