чи пам'ятаєте ви? чи пам'ятаєте ви мене так,
як пам'ятаю сам? погляньмо. які жахливі шрами!
згадую зірки, згадую пекло; згадав свою рідну матір.
я бачив господні очі. молодь не вірить старшим.
треба нам було зробити це. ви ж знаєте, це правда.
скільки разів я думав, розуміємо це однаково!
мабуть, правда в тому, що тоді це правдою ще не було,
а було – солодкою мрією. мрія – звичайна річ,
квітучий рай фантазії з нами двома включно.
дитино, подивіться, ким ми були тоді,
коли дикуни вперше почули звуки слов'янської мови.
ви повинні знати історію. не знаєте? сором моїй бороді:
якесь моє мислення досі – забув, підкажіть. наукове!
читайте книжки, вчіться рятувати своє життя,
як ви можете знайти знання, якщо цього не зробите?
всі хоробрі давно загинули до нас не дійшов ніхто,
щоб розповісти, як все було насправді.
ви живете життям за вашими власними поглядами.
чи є у ваших поглядах якийсь негативізм?
або ви будете господинею цього, не знаю, як назвати цей світ,
або не будете ніким, і я вас не впізнаю
в наступному житті, коли в вогні і в крові
вдеруся до твоєї мирної домівки
з мечем. тоді, в минулому, ви впали на коліна,
і мовчки, усміхаючися, білою рукою
вказали на дітей: мовляв, убийте їх, невинних,
аби не бачили, як мучать їхню матір.
ви не тямите справжнього способу усвідомити правду.
побачимо, чому всі ці хоробрі люди даремно загинули,
обороняючи ваше місто навіть тоді,
коли наші списи вже зламали їхню хоробрість,
і їхні гарячі кишки опинилися на бруківці.
якщо це страхіття вас не засмучує,
ви просто зробите помилку: знову, і знову, і знову.
чи можу я згадати, пам'ятаю тебе чи ні,
чи можу я пам'ятати золото, я пам'ятаю срібні очі,
пам’ятаю сріблясте небо, пам’ятаю приголомшливий біль.
я чую коня в темряві. здається, він мріє про славу.
бачив лише володаря, як він підвівся й піднісся,
аж по століттях тиші люди стали сміятися.
зрештою, всіх незнайомих людей били, вбивали й гнали,
і це було правильно: щоб з-поміж них ніхто
не удостоївся твого співчуття, що не має причини.
кивніть. чи все ви чуєте? чи всі мої слова
вкладаються, як слід, у вашім розумінні?
згадайте все, що знали чи не знали;
про що колись бодай побіжно міркували,
спробуйте розмістити всі речі у певному ритмі.
Зробіть, як сказано в книзі. – всі її вирвані сторінки
силою вашої думки постануть в людській подобі.
стоячи на краю реальности, ви можете нарешті, –
чи можете ви бачити те саме, що я?
одні вже мертві; в инших, що в великому страху
метушаться та бігають базарним майданом,
стріляють п'яні переможці. біля річки
безладно купчаться, охоплені вогнем,
крилаті коні. то не ваші? нам шкода.
війна – жорстока річ, моя прекрасна панно.
цієї крови не змиє навіть велика вода,
що приходить до вашого міста
хоч нечасто, та невблаганно.
чи відчуваєте ви долю, чи трафаретно брешете,
коли промовляєте речі, приємні для нашого слуху?
робіть, для чого вас створено, все це має загинути,
брама замкнулася наглухо – це на добро чи на зло?
вам годиться тепер, мов страшній крижаній королеві,
проголосити вступ у царство хробака.
романтичне царство, царство душевно мертвих, –
ось ваше царство, міледі. всі повинні страждати
kingdom of the worm, motörhead
