безладно бігаючи там десь у темряві,
ви уявляєте, що за вами женеться чорт:
його не видно, адже він, напевно, чорний;
така обставина не може не лякати, –
таки не вдасться вам втекти від того чорта.
блукаючи десь там золотою країною,
ви уявляєте, що ви –
не знаю, ким ви себе уявляєте,
і хто за вами ганяється там,
де немає де дівчині втекти чи сховатися,
але й видно зате, що ніяких чортів там немає.
ви знаєте, що я – навіки схиблений,
як також і те, що я – божевільний.
мій хребет аж бринить. я лінивий, як мавпа,
та все ж не полінуюся натиснути
на ваш спусковий гачок, дитино.
лишень озирніться через плече:
чи ваш цей світ, чи ваше місто й вулиця?
котре з тих усіх освітлених вікон – ваше?
котра з тих шикарних дівчат, що вклоняються
золотому бичку біля бару "веселка",
є однією з вас, ким ви себе розумієте?
вам потрібна якась додаткова швидкість,
бо зараз я вріжуся в вас, і буде велика аварія.
ви знаєте, що я – навіки схиблений,
як також і те, що я – божевільний.
мій хребет аж бринить. пощастило тобі, малятку,
що я аж такий лінивий,
що лінуюся навіть натиснути на гачок.
так, ви не можете зупинитися. це мені вже хтось казав.
так, ви самі й казали. рухайтеся, я пригальмую,
і тоді це вже буде инша історія,
що її можна буде знати
вашій мамі, і вашим онукам,
і навіть бабі горгулії, старій ліберальній відьмі,
що сповідує вас по неділях і навчає варити каву.
тут, в місті, де ви народилися,
все близько, все поряд та поруч.
коли ви блукаєте тут вночі, воно здається чужим.
яку ви хотіли б знайти золоту чи срібну троянду,
весь час ненавмисно втікаючи від того уявного чорта?
дитино, чи день, чи ніч – ви постійно в моєму серці,
і в думках, і в очах, ніби я – то не я,
а гвинтівка з оптичним прицілом
в руках у вільгельма телля
trigger, motörhead
