(Герою України і видатному оперному співаку Василю Сліпаку)
Така страшна, пуста і гола тиша…
В ній прорастає хор, як дальній грім.
Блаженні сльози, барітон густіша,
Бо їх втіша Господь в краю своїм.
Усе пройшло. Шалений успіх, друзі,
Медові арії, визнання і любов.
І доля легковажна, в світлій смузі,
Поки війна не вкрала молитов.
А так хотiлося весілля у Карпатах,
Щоб перемогою скінчилася війна,
Щоб жартували люди в білих шатах,
Хочби й смертельною була за це ціна.
Чи плоть людська і справді тхне травою…
І слава людська- цвіт на ній: істлів…
Схиляє тиша зіркою златою,
Французький реквієм, що в вічність відгримів.
Чи справа в тому ніку- Мефістофель.
«Я частка сили, що бажала зла, зробила благо»?
Важкою ходою в ніч відступає профіль,
Кінець шляху- народжене імаго…
Блаженні, хто голодні й спраглі правди.
Їм завжди прикро від омани і болить,
Біль України чули і Париж і Равди,
Адже найбільше він кохав її блакить…
Найбільше він кохав її простори,
А за свободу не жалів свого життя,
Втіша Господь, пророкували хори,
Луни лавина – грiм iз розп'яття…
Оксана Самохлiб 2020р.
@KseniBerkeli
Змістовна присвята. 
