«Вигострю, виточу зброю іскристу,
cкільки достане снаги мені й хисту…»
Леся Українка.
Навіщо я пишу переклади? Порою
так чищу зброю я, бо слово – мій багнет.
Так Леся, в приклад нам, свою точила зброю.
Так маєш діяти, громадянин поет.
Бо відчуваю я, що понад головою
вже хмари грозові, багато є прикмет…
Підготуватись до виснажливого бою,
за волю, за свій світ, потрібно наперед.
Дивлюся я на схід і вже не за горою
ворожі цінності стоять переді мною:
брехливий муедзин заліз на мінарет
останкінський і лжа з’явилася ордою.
Та правду наших слів ми зводимо стіною
і віра у добро ламає лжі хребет!
Сильно! 
