І тут несподівано важко навколо нас випала тиша,
Так впала зненацька, що кожен ураз занімів,
Лиш чути було як у шафі вовтузиться миша,
Шукаючи смачне щось в залишках зраджених снів.
Ми довго мовчали, занурившись кожен у себе,
По лицях завмерлих, мов тіні клубочився час.
А тиша повсюди влягалась неначе їй так було треба,
Та тихо сичала, щоб чув її кожен із нас.
І щоб розірвати цей морок сичащої тиші,
І, навіть зітхнувши, подумать нарешті про сонце,
Піднявся я з крісла, і вийшов на світло як з ніші
На тьмяне і сіре й понуре те світло віконця.
І стоячи в світлі тьмяному мов виклик живому
Не сміючи вуст розтулити, щоб тихо сказать:
«Давайте нарешті забудемо все і поїдем додому,
Бо скільки вже можна за клаптиком цим так ридать!»
Але, не сказавши того, я рукою лиш гірко змахнув,
Та ніби сльоза скаламутила раптом мій зір.
І тихо знов стало, так тихо, що й я вже нарешті почув,
Як зрада влягалась у крісло, неначе приручений звір.
«Ну, що забирайте вже гроші, віднині тепер вони ваші!
А ми вже надалі у вашій садибі залишимось жить!»
Ми встали, похмурі замовники цієї продажної каші,
Струною печалі забилась у стелю і стіни ця мить!
30.05.2020
Глибокий вірш, образний, а головне - актуальний. Ми довго мовчали, занурившись кожен у себе,
По лицях завмерлих, мов тіні клубочився час.
А тиша повсюди влягалась неначе їй так було треба,
Та тихо сичала, щоб чув її кожен із нас.
Може ж, хоч тиша розбудить нас - діяти треба,
Вже ледь не проспали і землю, і матір свою,
І знову настала одвічна боротись потреба,
Створити єдину свою українську сім'ю.
І ми старі в чомусь виросли Миколо. Інакше бачимо, як ще якихось 5 літ тому земляче. Не відповів ти мені востаннє... та й телефона того нема вкрали, як жиєш? Комісарики через сексот і вертухаїв мене вирубили на кілька років з клубу. З повагою Дід Миколай Волиняк(Микола Годунок).Київ.
Привіт невгамовному Діду Миколаю, він же Волиняка!За кращі твої вірші тобі багато чого можна і не нагадувать. Я до цих пір пам'ятаю такий світлий і повний любові вірш про внучку. Ось чого нам не вистарчає - любові. Любові і відповідальності! Це не мої слова - це слова зовсім юного політика із Росії - Жори Жукова. Така нині молодь - мислить і діє, до того ж практично в безнадійній ситуації, а не програє. Побачимо, що з того вийде, хоч ми й старі, та також ще щось можемо. Хоч би контури істини намацати і позначити. Бо те, про що наша молодь пише ні на яку голову не лізе - таке в країні, що воює і кінця тому не видно. Жах! Хотілося б зустрітись, після карантину в четвер. Удачі і терпіння, любові і відповідальності! Дякую за коментар!