Порожньо й сумно стало в сквері,
Лиш чути стогін з-під землі...
Коріння просить відчинити двері,
Щоб випустить свої жалі.
Ще зовсім молоді каштани,
Вони, як братики, собі росли.
На брук плоди свої роняли,
Для горобини - друзями були.
Ще восени, зібравшись на спочинок,
Тихо поринути в зимовий сон;
Заскреготали пили, загули, завили -
Каштани-братики всі полягли разом...
Стоїть в жалю і тужить горобина
І сквер тепер навік осиротів.
Лиш пні від стовбурів й донині,
А корені гниють в землі сирій.
Як можна оцінити людські вчинки:
- Жорстокість до природи - так. - Чи ні ?
Тепер оця ,,чума" , напевно, не новинка,
Бо ми - піщинки Матінки-Землі .
Взяв за серце цей вірш, де люди по-живому ріжуть красу, а те що сухостоєм стоїть і на голови падає ніхто не зачіпить. Безгосподарність панує...Мої друзі рік писали бумаги, щоб дерева такі зрізали, бо одне на паркан впало... Болюча тема, Галинко.
Це реальні події, які не можу забути, спустошили сквер, бо поруч приватна крамничка. Ось і вилилось у вірші. Сердечно вдячна, Вам, за душевне сприйняття вірша.
На жаль, любов до "золотого тільця" переросла у тяжку, наркотичну чи ігрову залежніть, якої позбутися дуже важко, особливо коли самі хворі цього не розуміють і не прагнуть. Але "точка неповернення" уже зовсім близько...
Так, сумно...., бо як побачила, що 5 каштанів молодих спиляли разом, то насправді, хотілося кричати. Безмежно вдячна, Вам, що підтримуєте,
надихаєте, заходите.
Сердечно вдячна, Надійко, що підтримали мій віш
і мій крик душі, хоч добре знаємо, що вже не докричатися, бо все прихватизували і творять все без пам'яті, нагло. Приємно, що завітали.
Болючі рядочки...Жорстокість люду ні до чого хорошого не приведе... на жаль немає в нас такого закону,щоб заставили висадити десять,двадцять таких скверів,щоб не повадно було це робити...Не знати нащо все це знищувати...Жорстокість важко перемогти...
Гарного дня Вам та натхнення!
Сердечно вдячна, Ніночко, за душевний відгук,
болюче сприйняття цієї теми. Це реальні факти.
Зрізали 5 каштанів неподалік приватної лавки власної ковбаси.Самі розумієте чому: сквер мій, що хочу те роблю... Безпридєл, боляче !
Спасибі, що підтримуєте, надихаєте.
Це правда, біль і крик душі... , тому так написалось.
Безмежно вдячна, що Ви, добра і не байдужа людина, бо підказав мені, Ваш, відгук на тему, що
торкнулась.