І знову, хоч і давить біль утрат,
Весна настане, а за нею й літо.
І знову заплете вікна́ квадрат
Зимовий візерунок розмаїто.
А той, хто бачив цю нову війну,
Боявся жити у своїй квартирі,
Враз опритомнить, наче віді сну,
Бо стільки ж тиші виявиться в мирі.
Здійнятись в небо схоче він в ту мить,
Але ж тягар війни не дасть літати:
Бо сильні крила стануть, наче пліть,
А сни примусять лиха всі згадати.
Загладить час загострені кути:
Траву посіє, снігом рясно вкриє,
Вузли, мов ко́си, зможе розплести -
Один лиш вузлик тільки не зуміє.
Отой, що ввік від нього не втечеш,
Що боляче ятрить порізи долі,
Бо не розв'яжеш і не розсічеш:
Ні силою, ані з чиєїсь волі!..
Оригінал
И снова, несмотря на боль утрат
Весна родится, а за нею лето.
И снова заплетёт окна квадрат
Узор зимы, всё было, будет это.
И тот, кто говорил: «Опять война!»
И жить боялся в собственной квартире.
Очнётся вдруг, как будто ото сна,
Ведь столько тишины возникнет в мире.
И так ему захочется взлететь,
Но груз войны, ушедшей безвозвратно
Не даст, повиснут крылья, словно плеть,
И сны всё будут возвращать обратно.
А время будет сглаживать углы,
Траву посеет, снегом оторочит,
Затянутые намертво узлы
Развяжет все почти, но узелочек
Всего один не даст ему забыть,
Останется затянутым до боли.
Ни развязать его, ни разрубить
Ни в чьей-то силе, ни по чьей-то воле.
