Птахом лину на зустріч з тобою
В серці юність розмаєм цвіте…
В тім гаю, де верба над водою
Диво-квітка кохання росте.
І втішається біла ромашка…
Їй не треба губить пелюстки,
Бо із співом весняної пташки,
Про любов нашу линуть чутки.
Руки - крила лягають на плечі,
Погляд німо по тілу снує…
І зникає в душі порожнеча,
Що тривожила серце моє.
Слів нема... а говорять лиш очі...
В них бездонна краса почуттів.
Зваба Нюкти - предивної ночі
Неземних їм дала кольорів.
А як губи злились в поцілунку,
Потонули в красі небеса…
З тої чаші медового трунку,
Лиш під ранок осяде роса.
Ніжно так лоскотатимуть трави...
Хоч шепоче ромашка: «Пора…»
Та звабливо у ритмі октави,
Нас в шатрі приховає верба…
04.06.2020
Л. Таборовець
А я завжди насолоджуюся Вашою підтримкою і коментарями, пані Катерино! Вдячна долі, що в моєму житті є такі люди світлої і щирої душі. Тільки добра Вам і радості!
Один раз і на все життя...Тепер вистачає натхнення писати про ці почуття. Всім бажаю любові, щастя і радості. І тобі також бажаю цього, Валюшко! Нехай твою душу гріють прекрасні почуття!