Очеретини розрослись –
Ледь чутно шерех.
За тим, що втрачено колись
Сумує берег.
Як відчуваю в самоті
Хвиль шепотіння,
Була найкращою в житті
Любов осіння.
Слова кохання, мов птахи
Співали в гаю,
Черемха квіт зняла сухий -
життя збігає.
Посутеніло від імли,
І згасла пісня.
Кохання ми не вберегли –
Уже запізно…
Зігнорували дорогим -
удвох недбало…
І нас по різні береги
Пришвартувало.
Та нагадали знов мені
Любов останню
Два дикі лебеді сумні,
Як те кохання…
Щемно, та чемно... щодо отого святого почуття, Марино! Але сказано колись Мозговим, що "...любов останньою ніколи не буває"... А я б додав - і лишньою Кажуть же: лшня вона тільки у попа! І то прилаштовуються якось... У нас в Дігтярях кажуть: всі, що в селі рижі, то від попа!
Вибачте, дорога Танечко, я зранку до вечора в таборі. Приїжджаю дуже стомлена...Ось добралася до КП. Дякую від усього серця Вам за коментар Не ображайтеся - готуємо заклад до відкриття
Гарного вам дня Мариночко!!! Вдалого вам відкриття вашого закладу!!!
Тепла і любові!!! Завжди рада вас бачити у себе в гостях і з радістю читаю ваші вірші!!!