Веди мене доле,через ліси й гори,
допоможи переплисти,річки і море.
Крокувати по життьови,ще інколи бігти,
а інколи в холодочку відпочить-присісти.
Як попросив,це у долі,відповідь чекаю,
що та доля мені скаже,я і сам не знаю.
Почекав,постояв трохи і махнув рукою,
узяв торбу,та в світ білий,годувати долю.
Слухай доле,тебе прошу--іди біля мене,
допоможи у дорозі,коли буде треба.
Ось так з долею говорю,ось так її прошу,
та як торбу носив досі,так і тепер ношу.
Нераз хотів скинуть торбу-поміняти долю,
і пійти,як той птах з клітки на волю.
Силу маю,воля теж є-а разом не маю,
сила волі в середині,так далі й дрімає.
Можливо у нас з дольов,ви себе пізнали,
коли з торбов,та з долею по світу блукали.
Доля людська,то загадка,така вона пані-
чи поможе нести торбу,чи сама,ще сяде.
хай щастить!
