|
5ч
Олег зненацька оступився… Ой, ця темінь, ні місяця, ні зірок. Ще й ця, як курка на яйцях, передзвони…. Та ще й терміново. В душі обурювався, все ж набрав номер телефона. Відповів жіночий голос,- Ало!
Голосно, - Привіт!, що за пожар Наталю?
-Терміново приїжджай, є халтура. Двоповерховий дачний будинок під ключ. Я знаю тобі потрібні гроші. Та й нам дають малий строк для будівництва, без тебе не обійтися.
-Добре, я завтра виїду. Дякую, гроші зайвими не бувають. Бувай!
Поспішав, планував поїздку. А Наталя молодець, щира молодиця й чого її ніхто заміж не бере. Не білоручка, наче й з личка непогана. Та ті карі очі холодні, як айсберг. Їй до Тані далеко. Зелені очі, зводять з розуму, я вже за ними сумую. В них сонце й ніжність - приваблюють до себе, гріють. В них доброта і ласка. Роїлися думки в голові, за мить, вже себе сварив. От бовдур, я ж телефон їй не заніс, шкода, невдалося сюрприз зробити. Хай би побачив її здивовані оченята. Та іще й пообіцяв дізнатися про курси перукарів й наче доганяючи думку, вголос,
- Добре, що завтра субота, десь – то Сашко мав приїхати. Що братику, знову без тебе ніяк, мені ж треба якось викрутитись.…
По небу мерехтіли перші сонячні промені… В напівпустому автобусі, Олег з Сашком їхали в містечко.
Сашко, позираючи у вікно, схилився до брата,
-От їде повільно, шкода автівка не на ходу.
Та Олег не відповів. Думки, то гризли мозок, то відступали, тихо до брата,
- Мабуть Таня образиться, що поїхав не попрощавшись.
Той озираючись, нахилився ближче до нього,
- Та не їж ти себе. Вона ж не маленька. Сказав зроблю все, значить зроблю. Тим паче завідуюча цим салоном нам знайома.
Таня проснулася від торохкотіння трактора…. Повернулася до вікна, от в тата й починаються трудові дні. Добре, що за один день перекрили сарай, тепер можна й поніжитися.
Звичайний день, в домашніх клопотах, тягнувся довго. Вона чекала вечора, чекала на Олега.
Сутеніло… Гуси в загорожі подавали тихі звуки, вкладалися спати.Таня сиділа на лавці біля криниці, чистила часник до дерунів. В голові багато думок, які новини принесе Олег? Чи відповісти сьогодні, чи краще зачекати? Сімейне життя… Яким воно буде? І де жити? Тож до свекрухи не піду. Он, маю свою кімнату, але жити разом з батьками, теж не хочу. Може запропонувати не поспішати, але ж гарячий який. А поцілунки, як магніт притягують, аж голова обертом йде. Від думок відволікло торохкотіння трактора, голосно до матері,
- Мамо, здалеку чути трактор, напевно тато повертається.
В цей час Ольга на веранді на тертці терла картоплю,
-Ну от і добре, саме вчасно, попаде на теплі деруни…
Після вечері мати збирала посуд, з під лоба ражурливо позирала на доньку. Не прийшов Олег, напевно розчарована, хвилюється, виглядає. Така вона любов… То радість, то сльози…
Наступала ніч… З кватирки віяло прохолодою, легенько погойдувалась фіранка. Лежачи в ліжку,задумливий погляд на стелю. Можливо щось сталося, не дай Боже проблеми з спиною. Чомусь такий невезучий.То гусак вкусив, то мама вчудила.Чомусь так неспокійно на душі. Прикривши кватирку, замоталася в ковдру намагалася заснути.
Ранкове сонце яскраво освітлювало кімнату. Таня лежала в ліжку, як сповите дитя, з під ковдри віднілося лише обличчя.. Проснулась з відчуттям задоволеності, не відкриваючи очей, дивувалась, наче й виспалася. Та вилазити з під ковдри не мала бажання. Але ж треба вставати. Нарешті, відкрила очі й одразу прикрила їх від сонячних променів, потягуючись посміхнулася. Раптом загавкав Дружок. Це на кого? Може хтось з клієнтів прийшов. Мами не чути. Ой вона ж в магазин збиралася, напевно, ще не повернулася.
Швидко вскочила в спортивні штани, накинула халат й поспішила надвір.
За хвірткою стояв Сашко. Побачивши її, гукнув,
-Щаслива людина. Ти напевно, ще спала. Нам треба поговорити… Я зайду?
Майже закричала, -Заходь, тільки Дружка закрию, почекай!
З цікавстю позирала на нього. Що ж він хоче сказати мені, про що поговорити? В школі був веселунчиком, а тут такий серьозний, навіть не посміхнеться. За мить підкрався сумнів, може щось сталося? Відчула посилене серцебиття, трохи схвильовано,
-Що, щось з Олегом?
-Та ні. Чого ти? Бачу, аж почервоніла. Все в нормі. Тут такі справи…
В хаті пахло м`ятою, Таня запропонувала чай, але він відмовився. Спілкувалися майже годину. Сашко віддав їй телефон, попередив, що Олег перезвонить ввечері. Сяюче обличчя від звістки, що завтра разом поїдуть в містечко. Адже він виконав прохання брата, домовився, що її візьмуть в перукарню на навчання зараз, якщо вона покаже свої здібності.
Ольга повернулася з магазину, здивувалася, що закритий пес. Кого б це принесло… Таня саме піднялася з-за столу, провести Сашка.
-О, гостя маємо,- сказала мати, заходячи в хату й привіталася.
Він привітався, ледь почервонів,
-Та я це… Доручення виконував. Мені час йти, вибачте. До побачення,- поспішив до дверей.
Здивовано подивилася на доньку, наче щось хотіла запитати. Донька спохмурнівши, враз звела брови й махнула рукою,
- Мам, я проведу й зараз повернуся.
Мати не була в захваті від тих новин, що повідала донька. Клопоталася, що не хоче її відпускати з дому та й із грошима скрутно. Таня хвилюючись, з тумбочки дістала коробку з- під взуття й відкрила її,
- Ось подивися, тут майже дві тисячі. Думаю досить і на проїзд, і за навчання заплатити. Мамочко, мені ж Свідоцтво перукаря треба. Що я буду значити в житті без професії.
У відповідь, схиливши голову, мати мовчала. Мовчала й вона, адже знаючи її характер, що та згаряче може не погодитися, згодом передумає.
Крехтячи, підіймалася з-за стола, ніжно поглянула на доньку, кивнула головою,
-Згода. Тепер удвох будемо умовляти тата, почуємо, що він скаже.
В очах сльози і радість, вона обійняла її, поцілувала в щоку,
-Мамочко, все буде добре. Я тобі щось покажу, ось, зараз, подивися.
Скільки радості в голосі- подумала мати - відривається пташка з гнізда, а згодом й покине.
Вона бачила коробочку на столі, але подумала можливо якісь парфуми. Та донька звідти дістала телефон й весело, як синичка зацвірінькала. Хвалилася, що передав Олег. Показувала й розповідала, як ним користуватися. Адже допіру її навчав Сашко, хоча вона мала нагоду бачити телефон в дівчат, які приходили до неї стригтися.
Мати задумливо запитала,
-А чому сам не приніс, що з спиною проблеми?
Де й поділася та радість, розчаровано,
-В Москву визвали. Сказав Сашко, що він мені передзвонить на цей телефон. Будемо спілкуватися, можливо й на краще, чого поспішати з заміжжям.
Приховуючи стурбованість, мати дивилася на неї великими очима,
-Не зрозуміла…. Вже такі відношення, що навіть про це була розмова, а незарано?
За мить, доня почервоніла, винуватий погляд, стояла перед нею, як першокласниця. Тихо видавлювала слово за словом,
-Він вчора освідчився. Хотів на Івана купала сватів прислати… Запитував чи я згодна…
Мати розчервонілася,чоло покрилося краплинами, знімаючи хустку,
-Щось, аж в жар кинуло від твоїх несподіванок.І ти дала згоду?
Дивлячись прямо в очі, заперечила,
- Та ні, я сказала, що спочатку хочу закінчити курси перукарів.
Материнські слова прозвучали вже не так тривожно,
-Ой доню, дивися сама. Хлопець непоганий, але ж різниця у віці немаленька. Та й що то буде за життя, як він в Москву їздитиме, а ти тут?
Невиразно двигнула плечима,
-Та він вже не збирався їхати, говорив, планує жити в селі. Сказав і тут для будівельників є робота.
Мати позирнула на настінний годинник, різко встала з- за столу
-Ой, теляті ж пора їсти, а ми тут з тобою….
Біля дверей озирнулася,
-Ти ввечері краще посидь в кімнаті, чи раніше спати ляж. Я з батьком сама поговорю. В цей момент краще на очі не з`являтися.
На згоду, стиснувши губи, кивнула головою. Від розмови, аж мурашки по шкірі. Ой, чи так краще мамо. Може б, як завжди, підійшла, обійняла, цмокнула в щоку та він би й погодився.
Колеса потяга відстукували свій звичайний ритм, інколи збивали з думок. Олег, вкотре дивився в маленький календар, рахував дні, журився, чи встигнуть зробити все до літа.
От, якби вже фундамент був, тоді б і не викручував мозок, як встигнути. На худий кінець, встигнути хоча б за пару днів до Івана Купала. Тільки під вечір він добрався до Підмосков`я. За адресою в вагончику на нього чекали друзі. Привітне рукостискання, обійми. А Наталя, підморгнувши поцілувала в шоку.
Цього ж вечора Олег занурився в телефон, відіслав СМС
« Танічко, вибач, що не зайшов попрощатися. Вночі не наважився будити. Якби затримався, то б не встиг на потяг.
О, Танічко люба - снишся щоночі
Посміхаєшся дивно. Дивлюся в очі
Вкотре бажаю… Я в них утопитись
Нині ж кохана, маємо змиритись
Це розставання, лише на якийсь час
Я так сумую та це ж іспит для нас….
Маю надію, що діждеся мене
Ти мое сонце…..Обожнюю тебе
Пора весняна - так скоро минеться
А там і летечко нам посміхнеться
Будемо разом, я тебе кохаю
Ти… промовчала, я ж дуже страждаю…
Дзвонити буду сам, знаєш, не зручно спілкуватися, коли десь на даху, чи руки в цементному у розчині. Працюємо з п`яти ранку до смеркання. На добраніч люба. Цілую в щічку. А коли даси відповідь,тоді буду цілувати в уста, щоб вкорте нагадати тобі про наші поцілунки.»
Частинами писав і відсилав. А неподалік сиділа Наталя, стискала кулаки. Ну й чого добилася, що визвала його - запитувала себе. Он поцілувала в щоку, навіть не звернув уваги.
Побачивши, що ховає телефон в кишеню, підійшла ззаду. Обома руками ніжно торкнулася плечей. Це його збентежило, різко підвівся й наставивши руку перед собою,
- Наталю, я вдячний, що ти потурбувалася про мене. Але ж ми з тобою все з’ясували, вибач до інтиму не дійшло, як ти хотіла. Та це ж на краще, я перед тобою нічим не зобов`язаний. Тож вибачай і зрозумій, нав`язливість може розрушити і дружбу.
Різко розвернувся і пішов.
Закривши обличчя руками, вона тихо заплакала,
- А я ж надіялася… ти за мною сумуватимеш…
Та він не почув цих слів, навіть не озирнувся.
Лежачи в ліжку, Таня отримувала СМС. В захваті читала шматочки, раз - у – раз її обличчя розпливалося в широкій усмішці. Прочитавши, з кімнати ривками почула розмову, згодом розбірливо слова батька,
-Коли встигла вирости?
Тихіше говорила мати,
- Дівчина, як квітка… Заміж віддавати, коли цвіте.
Далі незрозуміло. Як не намагалася склеїти окремі слова, їй це не вдалося. Втішало те, що без крику,а це вже добре. З головою залізла під ковдру, пригадувала текст СМС.
Дзвінкий звук будильника нагадав, що ранок й треба вставати. Водночас почула торохтіння трактора, примруживши очі, посміхнулася. На мене не чекав, значить все добре.
Таня, одягнена в джинсові штани та в легеньку курточку синього кольору, вийшла з хати. В цей час перед обійстям зупинилася й засигналила автівка. Гучно загавкав пес.
Здивуванню не було меж, поспішила до хвіртки, за нею поспішала мати, вона щойно вийшла з сараю. За кермом Ниви сидів усміхнений Сашко, побачивши Ольгу, виліз з автівки. Злегка прихилився й привітався. Відкривши передні двері, до Тані,
- Батько на сьогодні дав свою, тож чого трястися, мучитися в автобусі. Сідай, думаю за водія тобі підійду…
І з самовпевненим поглядом звернувся до Ольги,
- Ви тітко не хвилюйтеся. Все під контролем, привезу в цілісності і схоронності.
Закривши за Танею двері, поспішав сісти за кермо.
- Дивіться обережно по трасі, там все байкери ганяють.Щасливої дороги! - гукнула мати й рукою махнула вслід.
Нива плавно рушила з місця, набирала швидкість. Ольга, з опущеними плечима, поверталася до хвіртки. Ой, доню -доню, дай Боже, щоб всі твої мрії збулися. Щоб ти, моя єдина ластівонька та й була щаслива.
6 ч
Автівка стояла біля салону краси…. Таня, від хвилювання, раз – по – раз великими ковтками пила газовану воду. Чому так довго не виходить? Можливо тієї жінки немає? Вкотре виглядала з вікна, від нетерпіння часто постукувала ногами. Нарешті побачила його біля входу, він махнув рукою, щоб підійшла до нього.
Вони зайшли в одну із кімнат салону, за столом сиділа повна, років п`ятидесяти жінка. З голови до ніг, привітним поглядом зміряла її, відразу заговорила,
-Сашко, погукай Надю з салону.
За мить, дівчина, років двадцяти, привіталася й поклала на стіл набір ножиць для стрижки та ще деякі речі. Таня, затамувавши подих, спостерігала за всіма. Сашко, підморгнувши їй, присів на стілець, що стояв неподалік. Легенько торкнувся руки, посміхаючись,
-Я твій перший клієнт. Віддаю себе в жертву, давай, покажи їм свої здібності.
Миттєво почервоніла та все ж змогла приборкати своє хвилювання, взялася за рушник.
На дозволеній швидкості автівка рухалася в сторону села. Весняний сонячний день дівчині приніс задоволення,, виглядаючи в відкрите вікно,
- Я ж не знала, що вона тобі якась родина. Хоча б попередив мене, що маю стригти. Ти не уявляєш, для мене, це ж просто визуха. Ще й навчатиме мене молода перукарка. Бачила, як вона одній дамі робила зачіску, є чому повчитися.
Він уважно дивився на дорогу й весело,
-Спостерігати легко, насиділася сьогодні, поки я по справах їздив. Все ж нелегку професію ти вибрала, це ж цілий день на ногах, ще й попробуй кожному догодити. Два тижні побудеш в жіночому залі, потім підеш в чоловічий. Згодом матимеш своїх клієнтів. Дівчата йтимуть у відпустку, будеш на підміні. Марія Петрівна похвалила тебе, ти сподобалась їй. Ну це між нами… Тільки ж носа, свого курносого не задирай!
-Ой прямо таки курносого, здається нормальний, скажеш таке!
Відкопиливши губу, усміхнено позирала на нього. Як добре, що Олег має такого брата. Такий простий, як дрова, ще й веселий. На душі так тепло й легко, ну все одно, як в шкільні роки.
Не могла вгамувати радість, від задоволення підставляла своє красиве личко сонцю, яке зазирало у вікно, примружувала й кліпала очима. Уже немов щось нагадала, різко повернулась,
- Мабуть сьогодні Олегові найбільше гикається, бо так хочеться повідомити йому новини.
Сашко, з усміхненим лицем, підморгнув,
-Не журися, я перед ним відчитаюся.
Життя дівчини зовсім змінилося. Вдома батьки змирилися, що їй треба їхати в містечко. Після того, як отримала СМС, Олег подзвонив через два дні. Пізно ввечері почула його зморений голос. Про роботу нічого не розповідав, відкривав серце і душу, немов сповідався до нею про своє кохання. Нагадав, що чекає відповіді. Вона ж обіцяла відповісти, коли він повернеться додому. Щоб менше витрачав грошей на переговори, намагалася коротко говорити, хоча бажання було слухати й слухати його ласкаві слова. А він називав її, то дзвінкоголосою пташечкою, то ясноокою квіточкою, то сонечком, що навіть на відстані дарує тепло.
Три дні поспіль, автобусом їздила в містечко. А в п`ятницю, вийшовши з салону, побачила Сашка. Він, обпершись на капот автівки, спостерігав за перехожими. Вони нагадували йому мурах, які весь час кудись поспішають. Побачивши її, махнув рукою спішив назустріч. Наче збитошний хлопчисько, піднявши брови, подарував усмішку й весело,
-О! Привіт! А я боявся, що не встигну тебе забрати.
Від здивування в неї округлилися очі,
-- Привіт! Яким вітром?
-Та я проспав на автобус,батько дозволив свою взяти.Раніше впорався, подумав, одним махом тебе заберу. Слухай, я такий голодний, може в кав`ярню зайдемо.
Ледь усміхнулася, двигнула плечима, нерішуче,
-Я знаю…
-Та чого, ще ж допіру шістнадцята година, батькам скажеш, що затрималась на роботі. Сідай, тут же недалеко.
В кав`ярні за столом, він поправивши краватку, нахилився до неї, підморгнув й ледь посміхнувшись,
-Я вдома Сашко, а тут Олександр. Майбутнього стоматолога мають таким знати в містечку.
-За мить на стіл офіціантка поставила келихи наповнені виноградним соком. І тут же, через хвилину на столі парували гарячі пелімені.
Уже зовсім стемніло… В гарному настрої поверталися додому. В автівці комфортно, звучала тиха музика. Під`їжджаючи до роздоріжжя, натиснув на гальма.
Сашко, виліз з авто, поозирнув навкруги. По приколу, низько нахилився, подав їй руку й голосно,
-Ну паняночко, от ми і дісталися. Думаю тепер трохи пройдетеся.
Таня подавши руку, засміялася,
-Що ти таке говориш, досить приколюватися, знайшов панянку. Та, ще й так голосно, люди почують. Ото сміятимуться.
Сашко тихо заперечив,
-А чом не панянка, сама чарівність. Ой заздрю я брату, білою заздрістю. Тільки йому і вступлю тебе, більше нікому.
І раптом легкий поцілунок в щоку і відскочив. Вона вирячивши очі, зробила крок вперед, намірилася сумкою дістати і вдарити його. Та він голосно, вигукнув,
-Та це за брата Таню, за брата… Їй богу більше не буду, ми ж скоро родиною станемо.
Вона ж знервувалася й сердито,
-Ой Сашко, пожаліюся Олегу. Коли ти виростиш, це ж тобі не в школі. Я думала ти вже подорослішав.
Різко розвернулася, поспішила стежкою вздовж дороги.
Сашко сідаючи в автівку, позирнув їй вслід й відразу став уважно придивлятися. Далі до дерев, попереду неї, палахкотіли два вогники. Вони майже не рухалися, його це насторожило. Що ж то за курці ? На всяк випадок, з салону взяв в руку найбільший ключ для гайок. Прикривши двері, широкими кроками поспішив за нею.
Таня не озиралася, пройшла, буквально метрів сто, як з під дерев їй назустріч вийшли два брати. Богдан, перегородивши їй дорогу, відкинув цигарку, рішуче взяв її за плече,
-Стій! Що павочко, така чесна, то перед одним хвоста розпускаєш, то перед іншим. А вдаєш з себе недоторкану. Ми вже кілька днів тебе чатуємо, нарешті діждалися. Вона рішуче зробила крок назад, намагалася звільнитися. Руслан викинувши цигарку, штовхнув його в плече й хотів схопити за руку,
-Богдан, ти ж обіцяв, що будеш поводитися чемно.
Він відкинув його руку,
-Ти ж знаєш, я не люблю коли мені відмовляють…Чи тобі братику теж кортить спробувати цієї панянки?
Дівчина стояла ні жива, ні мертва. Від несподіванки, голову наче що руками здавило, відразу пересохло в горлі. Кричати? Та кому? Сашко ж напевно поїхав. Треба шукати вихід. Шаленно колотилося серце. Зіжавши губи дивилася в його очі, поклала свою руку на його плече. Відчула, що тиск зменшився, повільно прибрала руку з свого плеча. Намагалася посміхнутися, голосно тремтячим голосом,
-О! Привіт хлопці! А ви ще в селі!
Її пронизав холодний, єхидний погляд,
-Що мозок мені пудриш, чи не бачиш?! А голосочок тремтить..
Зненацька різко, обома руками, притиснув її до себе, намагався поцілувати.
Вона виверталася, махала сумкою, намагалася вдарити його,
-Ти, що здурів! Не смій! Чуєш не смій!
Руслан засміявся,
-Та не кричи, не бійся, він тільки поцілує.
Хлопці не помітили, змієм підікрався Сашко… Хоча зростом і був менший за них та за мить від неї відірвав Богдана, той, з розпростертими руками, звалився на землю.
-Таню йди додому,- крикнув Сашко.
Вона вся тремтіла, відійшла на кілька кроків,
-Як піду, а ти?
Руслан відразу підняв брата. Той штовхав його, намагався підійти ближче.
-О! ти диви, якийсь салага мені буде перечити?!
Руслан в Сашка помітив інструмент,
- Богдане заспокойся, тобі, таки справді, навіть сто грам не можна пити. Пішли звідси, бачу це до добра не доведе.
Та Богдан раптово вирвався вперед. Вирячивши очі, мав вигляд розлюченого медведя. В руці блиснув ніж. Сашко стрілою відскочив в сторону, перед собою наставив ключ. За мить Руслан і Таня намагалися схопити його за плечі. Сашко ухилявся від ножа, ледь підслизнувся, Богдан розмахнувся ножем….
Далі буде
ID:
874794
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.05.2020 08:44:46
© дата внесення змiн: 07.03.2021 08:38:52
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже цікаве і інтригуюче продовження оповідання! Бачу для обох закоханих розлука буде серйозним іспитом для їх почуттів! 
