Пам’яті прадіда Омельяненка Самійла Корнійовича (02.09.1909 -08.09.1996).
Воював з 1941 по 29.09.1943р. у 175 гвардійському стрілковому полку
58-ої Красноградсько - Празької стрілкової дивізії.
Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Мій прадід воював за Україну,
Та в сорок третьому у битві за Дніпро
Багряним маком запеклася кров –
Бо кулею роздроблене коліно.
Він чудом вижив, ледь не втратив ногу,
У госпіталі на околицях Дніпра,
Та кожну ніч кричав вві сні: Ура! -
Усі думки були за перемогу.
В бригаді тракторній він стільки літ і весен,
Хліб для солдат - тепер його курок...
А як згадає свій стрілковий полк -
То в серці сум, немов пройшлися лезом.
Із хромотою прадід залишився,
Та він не скаржився, не жалкував про те,
Бо захищав все рідне та святе,
Для України все життя трудився.
…В травневі дні, коли земля вквітчалась
Ми згадуємо тих, хто переміг війну -
Уклін і дяка їм за цю весну!
… Як шкода, що Вас майже не зосталось…
А мій не повернувся дід з війни. У 44-му пішов і через місяць загинув тут, на Тернопільщині. Не було чим захищати, одна гвинтівка на 4-5-ох, іншим треба було здобути зброю у бою. Фактично за місяць-два загинули майже всі чоловіки із мого села, що на Хмельниччині.Дяка усім і вічна пам'ять.
Наша така місія, Чаєчко, пам'ятати наших дідусів, прадідусів і розповідати про їх героїзм. Ось так, як в цьому вірші : змістовно, з гордістю і шаною. Зворушливо.
Мій дідусь загинув безвісті.
а я ніколи не бачила свого дідуся... він прийшов з війни зі скалками в легенях, довго не прожив... тепер знову війна. знову каліцтво. не тільки тіла. щемка поезія