Мене матуся вчила вишивати,
У руки голку з нитками дала.
На білім полотні розквітли маки,
Волошками стежина пролягла.
Перейняла від мами ту науку,
Нитками малювала полотно.
Не відчували втоми мої руки
І сіялись стібки немов зерно.
У візерунку рушники біленькі
І скатертина в ружах на столі.
Я вдячна мамо, так тобі рідненька,
За цю науку, що дала мені.
Радію моїй першій вишиванці,
Бо ціле поле з квітами на ній.
Я одягну її сьогодні вранці,
Цілунок подарую мамі свій.
Вона - моя любов найкраща в світі,
Вона - моє тепло, що у душі.
І скільки на землі цій буду жити,
Матусю, буду вдячна я тобі.
Щиросердечно дякую вам п. Олексо!!! Перечитала ваш варіант, не погано, та " шитій" то коли пошиєш своїми руками, а у мене вишитій, коли вишиєш узор на сорочці... " маю у собі" - то воно теж якось не так тепло, як у душі... Неображайтесь, та мені чомусь мій варіан ближчий, його нашепотіла моя Муза... Гарного вам настрою, міцного здоров*я і Божої ласки вам і вашій родині!!!
Скільки світла й тепла у цей вірш заплела ти матусі!
Вона, моя любов найкраща в світі,
Вона, моє тепло, що у душі.
І скільки на землі цій буду жити,
Матусю, буду вдячна я тобі.