Тече маленька річка в нікуди,
Круті цілує ніжно береги.
Та від цілунків є її сліди,
Руйнує їх, неначе від нудьги.
Вона від цього набирає сили,
Стає вже ширша, рада і завзято
Тече туди, де мріють небосхили.
Для родості їй треба небагато.
А береги приймають поцілунки,
Приємність доторкання ці приносять.
Така вона оця ріка-чаклунка,
Вони іще цих поцілунків просять.
І напуває очі ніжність кольорова,
Все це змогла ця річка дарувати.
Та радість літа тільки тимчасова,
Не може літо довго так тривати...
Серце радіє, коли тече така річечка! На жаль у нас сумна статистика річок: вони всихають, заростають очеретами, заповнюються брудними викидами, в людей - тільки спогади, що колись там всі купались і було повно риби (правда, самі ж люди і довели до цього)!
Чудово!
Тече річка
тече бистра..
.Ромашки вклоняються...
біля дуба молодого кохані стрічаються..
.Вона знає таємниці,та трима в собі...
Цілуються молодята, не бути б біді...
Вона чує голос річки, не йди на війноньку..
А він пестить і вмовляє,цілує долоньку....
Ти діждись мене любенька.Річка буде свідком..
Не загину я рідненька,повернуся влітку....
Дякую,Надійко!
Це після Вашрго вірша трохи мене понесло,надихнули...
Всього найкращого Вам!