Щось доля загула,
Як дощ злий на даху,
Весна ген обійшла,
Втекла з мого шляху…
Більш сонце не блищить,
Не кличе майбуття,
Ще й веселкова мить
Покинула життя…
Навіть душа щемить,
Тріпоче вдень, вночі,
Вся ява, ніби спить,-
Тільки кричать сичі…
У хмарності блакить,
Панує болі тиск,
Що так страшить, гнітить,
Буття весь нищить блиск…
Думки летять у край,
Дитинства де дупло,
Той грає водограй,
Ллє світло, дме тепло…
Де з перлами роса,
Всі роки гомінкі,
Дівоча та краса,
Побачення лункі…
Весняний первоцвіт,
Та вишні заметіль,
Слали палкий привіт,
Дивний кохання хміль…
24.04.2020р.
Щемкі хвилюючі спогади Ваші, Олено Михайлівно 
