Порожнє місто. Тут більше нікого нема.
Залізний непотріб навколо на своїх колесах.
У супермаркетах наче чорна зима,
І нема потреби у вулицях, навіть адресах …
І ця порожність уже не ляклива, а просто чужа,
І вдача уже не примхлива, її просто нема,
І ти шукаєш хоча б одну ноту, хоча б один звук,
І це незбагненно, колись хоч якось дотик до рук …
І ця порожність чиєсь творіння і трішки моє,
Це мов байдужість, найвищий рівень, і далі нема,
Твоєї тиші ніхто і ніщо більше не зіпсує,
Але ця тиша ріже до болю сильніше ножа …
Все, що лишилось, це тільки написами по стіні,
Ти пишеш і пишеш. І може хтось напише тобі,
Ти знову крейдою малюєш очі і ті очі її
І утікаєш, щоб не бачити більше малюнки свої …
Ти тут колись малював свою руку хоча б кудись
І говорив сам до себе: вертай назад, повернись,
І тут тепер хтось у відповідь намалював,
І хтось твої пальці у свої міцно узяв …
Я тут навпроти цих рук тепер живу,
Якщо і піду, то вже за мить назад повернусь.
Не знаю, що скажу і ким тебе у цім світі назву,
Може, ти щезнеш. Як тільки я доторкнусь …
