 |
І кілівізор, і кумплютор
зрання гудуть про калантир.
В дворі – весна. В тирнеті – лютий.
Та з калавуром я на "ти"!
Тож заспокоять мій карахтер
каклєта, кепчук, малінез.
Поїм, і знову, мов старатель –
у гамазін, де вже мене
чека пашкет і мармашелі,
нові красульки і спінжак.
Та кашаладка на "Рошені" –
це ще далеко не межа!
Вже літом снить у калідорі
мій лацапєт, залізний кінь! –
Чимдуж помчить назустріч долі
через городи гоірків.
Який тралємбус чи антобус?
Який більзін і мациклєт?
На лацапєт кладу я торбу,
щоб наліпити знов каклєт!
Гуде надворі трастяматер.
І обиркоси зацвіли.
І чи то люди, чи то мавпи
у масках, сунуть, як воли.
Вже скоро все потоне в листі.
І мов дюльхвін, у морі – я.
І хлопці самосоколисті
пройдуть парадом для киян.
Ще нам станцює бараліна.
Ще вріже фєршал піндікліз.
Зафунциклірує країна,
немов пікарда з-під коліс.
А поки – скальп і конькулятор,
старенький плінтор, новийбуг.
І колом бігає заклятим
прогірклий калантирний дух.
© Сашко Обрій.
ID: 868938
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.03.2020 16:22:36
© дата внесення змiн: 22.03.2020 16:22:36
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
Скільки блискучих перлів 
