Дощить, сама природа ніби плаче,
Стрічка́ми сльози ллються із небес,
Курганом пам'ять пронеслась козача,
А дух козацький так і не воскрес...
Солодка наша матінка свобода
Погіркла вже чомусь для багатьох,
Чи українського немає вже народу,
Що більшість обирає скоморох?
Ну хто вселив таке сумне зневір’я ,
В копієчні, продажні душі так,
Все на нівець і ги́дке марнослів’я,
Жаль, золотий втрачаєм знову час…
Гуляє вітром зви́тяга козацька,
То виє вовком, а то сльози ллє,
Розбудить може розум у нащадків
Тих, хто любив свободу над усе…
19.03.20
Щиро дякую, рада Вам і Вашому відгуку. А козацький дух - він невмирущий... час від часу дає знать... Дай Боже, нашому народу державницького розуму і не забувати, якого ми роду :hand:
Мудрі слова з патріотичними думками!
Ми сильні і всі перепони подолаємо! Нехай живе: віра, надія і любов! Натхнення, добра і високих злетів на поетичній ниві! Перемоги і успіхів, дорога Галочко!
Щиро дякую, Валічко! Такі випробування нам дано пройти, певно, спокутуєм гріхи, що накопили за совєтів. Та ми здолаєм всі труднощі, бо ми козацького роду, наші предки були сильними, тож будьмо і ми дужими! Божої нам помочі!